Весільний рушник став останнім подарунком на хрест: спогади вдови Анни Циплюк про загиблого Олександра Вдовича

04 Березня 2024, 11:19

388

Я почала вишивати рушник, який нам мала простелити на щасливу дорогу в шлюбі мама мого Сашка. Тепер я вишиваю йому в останній подарунок на хрест, — зізнається жінка.

34-річна Анна Циплюк з села Городище Луцького району — вдова Олександра Вдовича, бійця 53 батальйону 100 окремої бригади.

Її чоловік був командиром відділення стрілецького взводу, загинув 23 січня цього року біля села Діброва Луганської області. Суспільному Анна Циплюк розповіла: після цього бойового чергування коханий мав їхати додому, у відпустку.

«Сашко пішов не у свою зміну з двох причин: до побратима приїхала дружина, і щоб швидше попасти додому. Дрон навів мінометний обстріл, він отримав поранення в голову. Приїхав тоді, коли мав приїхати, тільки не так», — каже жінка.

Жінка пригадує: зранку у перший день повномасштабного вторгнення Олександр пішов до військкомату, а вона — волонтерити.

Нині Анна Циплюк — волонтерка руху «Меценати для солдата» та проєкту «Діти небесного легіону», який опікується дітьми загиблих військових. У жінки є дві доньки від першого шлюбу, її перший чоловік був учасником АТО, загинув в ДТП.

«З повномасштабною війною мені здавалося, що якщо я буду допомагати, я не буду мати тієї втрати. Не вберегла, не захистила», — говорить вдова.

Анна Циплюк розповіла: познайомилася з Олександром Вдовичем у липні 2017 року під час спільних чергувань «Самооборони Волині» нічним Луцьком, згодом почали жити разом. Пара встигла одружитися у травні 2022 року. Весілля, говорить Анна, планували уже після перемоги.

«Було багато моментів – цікавих, класних. На жаль, було. Мені досі не віриться. Я почала вишивати рушник, який нам мала простелити на щасливу дорогу в шлюбі мама мого Сашка. Тепер я вишиваю йому в останній подарунок на хрест», — зізнається жінка.

Торік влітку у селі біля Луцька Анна і Олександр придбали власний будинок, про який довго мріяли. Але війна, каже жінка, усе зруйнувала.

«Півроку, як купили будинок, в якому мало оселитися щастя. Він стільки всього собі напланував, що навіть я не знаю його планів. Мені досі здається, що я буду мити посуд, а Сашко зайде у ворота. Він так мріяв про той будинок... На жаль, тільки 10 днів він в ньому був», — говорить Анна.

Волинянка зізнається: важко переживає втрату Олександра. Тому зараз тимчасово відійшла від волонтерських справ.

«Я знаю, що мені не дадуть опустити руки: ні Руслан Теліпський (волонтер), ні друзі, ні інші дівчата. Вже мені всі пишуть: ти нам потрібна. Але я дала собі час відпочити. Напевно, тепер моєю реабілітацією буде наш будинок», — говорить вдова і волонтерка Анна Циплюк.