На луцького дослідника «наїхали» в архіві

Досліднику історії міста Артуру Альошину (він же Ґаутама) у луцькому архіві не дозволили копіювати та фотографувати документи, що стосуються не тільки міста, а й його двоюрідного прадіда.

Такий прикрий випадок, що суперечить закону, хлопець описав у своєму блозі.

У Державному архіві Волинської області, де Артур має перепустку постійного дослідника, йому зробили зауваження, що він «надто часто бере одні й ті ж справи», чим їх псує. Насправді історик просив надати метричні книги, які брав аж рік (!) тому:

«На днях був у Державному архіві Волинської область (далі ДАВО). Я маю там перепустку постійного дослідника, і, як ви вже могли зрозуміти, буваю я там частенько починаючи з 2014 року. Цього разу персонал читального залу зходу наїхав на мене за те, що я часто беру одні й тіж справи, мотивуючи це тим, що вони псуються і я маю за один раз їх вичитати так, щоб не повертатися. На справді ж, я повторював замовлення метричних книг, які брав рік тому. Та і взагалі, хто б повторно брав ті справи, якби ДАВО виконував закон?!» - обурився дослідник.

На підтвердження своїх слів він навів витяг із Закону про користування архівними документами:

«Закон "Про затвердження Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам”

5) виготовляти, у тому числі за допомогою технічних засобів, або отримувати від архіву копії документів і витяги з них, якщо це не загрожує стану документів та не порушує авторських та суміжних прав, а також вимагати, щоб ці копії або витяги були засвідчені архівом.

Забороняється вимагати здійснення прямої чи опосередкованої оплати для самостійного виготовлення користувачем копій документів;

{Підпункт 5 пункту 14 розділу II доповнено новим абзацом згідно з Наказом Міністерства юстиції № 1125/5 від 06.07.2015}»

Після цього випадку почалася справжня «війна» між архівом та Артуром:

«Я замовив аерофотознімки околиць Луцька. На мене знову «наїхали» за те, що це не моя тема, і не тема мого колеги. Я ж вивчаю родовід, а він місто Луцьк. Тут я, на щастя, зміг викрутитися. Ми прийшли до читального залу, коли там була лише одна людина. Ми зробили замовлення, приходили нові люди, теж робили замовлення і вже отримували замовлене, а ми ні. Я підійшов, а вони моє замовлення навіть не передали. Просто «забули». Можна сказати, почалася війна», - розповів він.

Коли ж хлопець хотів зробити копію фотознімка села, де жив його двоюрідний прадід, то його назвали «шпигуном»:

«2014 року в ДАВО я знайшов аерофотознімок 1938 року села де жив мій двоюрідний прадід. Дідусю було близько 85 років, він багато пам’ятав, і міг сказати, в якій хаті хто жив. Це унікальна інформація для маленького села і для генеалогії. Я був готовий заплатити будь-які гроші, щоб сфотографувати цей знімок. Мені відмовили. А знаєте, яка була причина? «А що якщо ви шпигун? А там видно дороги, мости і т. д.»  Уявіть собі, у час, коли є Google Maps, Yahoo maps, Яндекс Карты і т. д. мені таке заявили. До того ж, з 1938 року багато змінилося, дороги вже не там, будинки розміщені не хуторками, а всі разом. Ідіотизм!

P. S. Прадідусь помер, тепер ця інформація втрачена…» - сумно констатує Артур.

Окрім того, що в архіві відмовилися самі робити копію знімка, так ще й заборонили фотографувати документи власноруч. Сказали, що копіювати можна «тільки з копій»:

«Поки нам несли справи, я пішов до в.о. директора архіву, спитав чи можна фотографувати власноруч. На це вона відповіла, що немає часу і взагалі вона на лікарняному і через 10 хвилин має їхати на важливу зустріч. Тим не менше відповідь на своє питання я таки з неї витягнув. Вона сказала, що можна копіювати лише ті документи, що були вже скопійовані архівом. Копіювати можна лише з копій і за погодженням з керівництвом».

До слова, історика перед тим ще й обманули, сказавши, що копіювання документів – платне:

«Прийшовши від в. о. директора в читальний зал, працівниця одразу почала тикати мені документами, що справи вони виносити можуть два дні. Я б нічого не казав, якби решта людей що були після мене їх не отримали. Також, я щоб поставити пані на місце, спитав чому вона мене близько двох місяців тому обманула сказавши, що копіювання платне. Вона сказала, що це правда і знову тикнула папери. Ось фото:

Можна побачити, що слова про копіювання архівом підкреслені, а про самостійне виготовлення ні, хоча воно безкоштовне. Потім вона почала доводити, що це стосується лише документів про репресії. На державний сайт із законами вона і дивитися не хотіла. Тоді я став вимагати офіційну відповідь. Написав заяву і тепер чекаю відповіді…»

Після цього Артур Альошин таки отримав свої знімки, проте зауважив, що в архіві за копіювання документів «деруть» шалені гроші при тому, що закон дозволяє робити це безплатно. Хлопець обіцяє судитися:

«На основі відповіді готовий судитися за своє право безкоштовно копіювати документи. Документів, в яких зберігається історія моєї родини, мого краю, наших предків.

Свої аерофотознімки я таки дочекався, деякі з них у нормальному стаі, а багато покриті пліснявою, від вологи вони знищуються. Їх потрібно ТЕРМІНОВО оцифрувати. Чому історію нищить сирість архівних стін та бездіяльність державних працівників?!

Для тих, хто не розуміє, чому аріхви так не хочуть дозволити копіювати безкоштовно, пояснюю. За виготовлення копій документів архів бере немалі гроші і робить це близько місяця. Тоді як закон дозволяє самому сфотографувати і вимагати з архіва підтвердження, що копія правдива. Таким чином ви нічого не платите, маєте якісне зображення потрібного документу яке має силу», - підсумував дослідник.