У Луцьку відкрили виставку про матір польської «Солідарності» українського походження Анну Валентинович

У луцькому пабі «Перший волонтерський» відбулося відкриття художньої виставки, присвяченої співзасновниці польської незалежної профспілки «Солідарність» Анни Валентинович. 

Захід відвідали волонтери, журналісти, а також усі, хто цікавиться спільною історією України та Польщі. На ньому побувала й журналістка Район.Луцьк. 

Наша редакція виступила співорганізатором заходу разом із Центром імені Анни Валентинович у Рівному.

На відкритті пабу, головна робота якого зосереджена довкола допомоги військовим та діяльності ГО «Військова пошта», подяку за волонтерську діяльність від особового складу 68 окремої єгерської бригади отримав відомий Луцький волонтер Василь Цапюк. Слова вдячності за пророблену важливу роботу зачитала журналістка, керівниця інноваційних проєктів CID Media Group Наталія Пахайчук.

Читайте також: Військова пошта: як волинські волонтери розбудували логістику на передову

Відвідувачі з різних міст та громад області зібралися в одному місці, аби поспілкуватися та, насамперед, розкрити більше деталей про непросту долю людини-легенди, українки, яка стояла біля витоків руху опору комуністичному режиму часів Польської Народної Республіки. Волиняни, рівняни, херсонці, донеччани мали нагоду почути історію величі духу жінки, яка відважилась на  боротьбу за свободу і права з дивовижним подвижництвом, саможертовно, трагічно. Десятиліттями жінка, яку називають «матір’ю польської незалежності» приховувала своє українське походження.

«Думаю, що ми, крім спілкування, сьогодні дізнаємося про Анну Валентинович тому, що це дисидентка, яка будувала Польщу. А зараз такий час, що нам треба вивчати не тільки своїх. Це дуже велика помилка, що ми раніше були сконцентровані на відносинах з Росією, а своїх партнерів-сусідів ми мало знаємо, я думаю, що цю помилку нам треба виправляти», – звернувся до присутніх керівник СІД media group Ігор Денисевич.

Відкриття ретроспективного показу робіт стало можливе завдяки проєкту «Центру імені Анни Валентинович» за організації товариства «W trosce o dom ojczysty» імені Анни Валентинович у партнерстві з керівником Незалежної медіа-профспілки України Сергієм Штурхецьким та підтримки Національної мережі гіперлокальних медіа Район.in.ua. 

Про легендарні епізоди життя, закарбовані у серії полотен білоруського художника Олексія Кантара, розповіла присутнім племінниця Анни Валентинович Тетяна Бартицька та консул Республіки Польща у Луцьку Марцін Хрусцель.

Завдяки краєзнавцям та пресі Анна Валентинович знайшла свою родину і відвідала Волинь аж через півстоліття після фатальних подій 43-44 років. 

«Її батько, мій дід Назар, ще до 80 років остаточно впевнився, що Аня жива, коли одного разу працівники КГБ його  викликали в сільраду і спитали, де його дочка Анна Любчик. Він зрозумів, що якщо приїхали з КГБ і шукають Анну, значить, вона жива, це не просто так... І він поступово почав писати листи до Польщі в Червоний Хрест», – розповіла вона.

Десяток років пошуку і довгожданий результат – Анна знайшлася, вона скоро приїде у Рівне. Втім, до омріяної зустрічі з донькою батько так і не дожив, пригадує Тетяна Бартицька. 

«Вона приїхала і подарувала нам свою книжку автобіографічну “Тінь майбутнього”, яку зараз Валентина Романюк переклала українською мовою. Для мене були шоком фото. І була світлина, як вона особисто була на прийомі Івана Павла ІІ. Виникало багато питань: а чому, яким чином, а як. І так поступово почалося наше знайомство із Анною Справедливість, Анною Солідарність, як її називають в Польщі. Після того вона майже щороку до нас приїжджала», – згадує жінка.

Уже від початку діяльності Незалежна самоврядна профспілка «Солідарність» об’єднала понад 10 мільйонів поляків. Як розповів консул Республіки Польща у Луцьку Марцін Хрусцель, тодішня влада надзвичайно боялася жінки, яка здобула величезну повагу серед тисяч людей, де працювала. 

І саме вона сприяла тому, що розпочався страйк, який вивів населення на вулиці. За тим послідували вільні вибори, перехід від комунізму до демократії, економічна і технологічна революції.

Тож, вочевидь, не випадково, Анна Валентинович потрапила до списку 96 осіб, запрошених на вшанування 70 річниці Катинських розстрілів на заході Росії.

«Той процес вже важко було зупинити. Завдяки одній особі це все відбувалося, як снігова куля. Ми можемо сказати, що завдяки цьому процесу ми сьогодні добре живемо. Це серед іншого і її заслуга. Але життя перервала катастрофа. А як далі буде – не знаємо, слідство досі триває. Маємо надію, що син знайде могилу своєї матері. Хоча б для того, щоб 1 листопада (в День пам'яті померлих) поставити лампадку і запалити свічку», – прокоментував трагічні події польський консул.

На літо 2010 року Анна Валентинович планувала знову відвідати родину, приїхати до Києва з онуками. Але не судилося. Жінка загинула в авіакатастрофі з президентом Польщі Лєхом Качинським на борту. 

Наступним потрясінням для її родини стало те, що після впізнання тіла сином Янушем, з Москви на поховання були передані рештки тіла іншої людини. 

«Після ексгумації був чорний мішок, білий, фрагменти фарби, сміття з лісу. І дійсно фрагменти людського тіла, це взагалі, як кажуть, ні в які рамки не вписується, так поглумитися над мертвим тілом. Тепер ми добре знаємо, майже після 2 років повномасштабного вторгнення, що людьми росіян назвати дуже важко, це нелюди», – поділилася племінниця загиблої Анни Валентинович.

 До Гданська польська героїня з українським корінням емігрувала після трагічних подій у 43-44 роках із родиною волинських поляків Телесніцьких, у яких доглядала дітей. У 13 років Анна Валентинович була жорстоко роз’єднана зі своїми батьками, братами і сестрами – родиною Любчиків, помилково вважаючи, що її рідне село Садове накрило полум’я війни.

Про співзасновницю польської «Солідарності» багато знають у Польщі: написані книги, відзняті документальні стрічки, зведені пам’ятники, названо вулиці. Її образ живе в свідомості поляків не інакше, як мужньої жінки, «богатерки», яка зазнала переслідувань за переконання «Зла в людях, може, і немає – тільки от дуже вони бояться». Натомість в Україні про видатну землячку дізнались відносно недавно, після Смоленської катастрофи та завдяки перекладу автобіографічної книги «Тінь майбутнього».

Історичний факт – українка, яка входить в сотню визначних жінок століття, сприяла падінню комуністичної Польщі. Все розпочалося з хвилі страйку 80 року, який вибухнув саме через те, що Анну Валентинович хотіли звільнити з роботи за півроку до пенсії. 

Із захопленням розповідаючи про найбільш яскраві факти життєдіяльності лідерки профспілкового руху, журналіст Сергій Штурхецький докладно змалював роки її молодості, раннє удівство, міцну віру в Бога, працю на Гданській корабельні.

«Її примітило керівництво комуністів, хотіли використати в своїх бандитських цілях. Але вона відмовилася, і натомість стала, по суті, лідеркою феміністичного руху,  якщо називати по сучасному, бо це була Ліга жінок за працю, і головою профспілкового руху, нелегального, наскільки це тоді було можливо», – розповів Сергій Штурхецький. 

Він також наголосив, що після буремних подій 80 років «Анна Солідарність», як її називали у Польщі, не претендувала на жодну посаду при уряді, при цьому маючи величезний вплив. Її молодшими партнерами по боротьбі в профспілковому русі були брати Качинські. Після падіння комунізму легендарна активістка демократичної опозиції Польщі стала символом боротьби за права. «Сьогодні я говорю від імені зраджених. Не дозвольте, аби у вас відібрали Польщу. Це ви маєте на неї право» – вислів, що став крилатим після виступу на 25-річчя «Солідарності» у Сеймі.

«Кагебешне» стеження за українкою у Польщі не припинилося до кінця її життя. І навіть у 2010, перед путінським терактом на борту польського урядового літака у Смоленську, Анна Валентинович, передчуваючи загрозу, телефонувала до рідних в Україну, плануючи важливу розмову і приїзд.

Цьогоріч у Рівному відбулася творча зустріч із членами української родини Анни Валентинович та Єжи Залєвським – польським режисером  документального фільму «Анна Валентинович. Звідки ми прийшли, ким ми є і куди прямуємо». Фрагменти цього відео транслюватимуть також під час восьмого West Media Forum, що відбуватимуться в Луцьку 15 грудня. 

Читайте також: «Я не приїхав сюди, щоб вчити українців документувати війну», – польський режисер Єжи Залєвський у Рівному

Як організовували зйомки кінострічки, про приїзд сина Анни Януша та онука Пьотра, пошуки в архівах і музеї,  про поїздку до села Садове та драматичну зустріч двох сестер – Анни та Ольги на Рівненщині, – Сергій Штурхецький розповів присутнім так, ніби це все відбувалося ще вчора.

«Вони почали шукати той костел, в якому могла хреститися їхня мама. Ми бачимо тут цілий розділ, присвячений Богу, її стосункам із Яном Павлом ІІ. Вона була вірною католичкою. Зайшли в наш рівненський архів, музей... З Рівного приїхала сестра Анни Валентинович  Оля. І  прямо в мене на подвір'ї відбулася зустріч сина Януша, внука Пьотра і їх тітки, яка померла в травні, у віці 97 років. І коли Януш її побачив, він каже: «Це ж моя мама!» – виступив Сергій Штурхецький.

Прем'єра  фільму відбулася на польському телебаченні. Як нині сподіваються організатори виставки, присвяченої життєдіяльності і подвигу цієї жінки, його перегляд також зацікавить відвідувачів восьмого West Media Forum у Луцьку.

Вікторія КОМЕНДАНТ