Колядки, Жадан й тризна: у Луцьку львівський театр показав нетрадиційний вертеп

До Луцька завітав Львівський академічний театр «І люди, і ляльки».

В Експериментальному театрі «Адреналін» 19 листопада показали виставу «Різдво.Тризна». Показ відвідала журналістка Район.Культура.

Авторкою постановки стала Надія Крат у спільній режисурі з Олексієм Кравчуком.

«Вистава створена за пів року до війни. Її ми присвячуємо всім полеглим бійцям, і тим хто наразі захищає Україну на фронті», – сказав директор-художній керівник Олексій Кравчук.

Вистава «Різдво.Тризна».

Суцільна вистава – це поєднання різдвяних пісень, колядок з віршами сучасного українського поета Сергія Жадана. Відомий вертепний сюжет стає на другий план. Постановка побудована на асоціаціях. Звичайні дії акторів несуть свій особливий підтекст. 

У виставі діють: Людмила Зборовська, Едем Ібадуллаєв, Олексій Кравчук, Надія Крат, Володимир Мельников, Алла Новікова та Тетяна Шелельо. В інсценізації бере участь і актор Андрій Синишин. Наразі він служить у складі 103-ї окремої бригади ТрО. Проте глядачі побачили його через відеозапис, де він читає «Вагітна жінка, схожа на книгу з продовженням…».

Вистава

Першою лунає поезія «Це ось наше місто – стоїть на сході країни…». Через нього актори проговорюють про непорозуміння між західною та східною частиною України. Поет від імені «східняків» звертається до царя, що прямує до Вифлеєму зі словами: «Там усі так упевнено говорять про нашу свободу… Їм там добре, їм сонце світить у віконні рами... Ти їм, мабуть, і не потрібен зі своїми дарами. Вони взагалі не вірять, що зі сходу може бути щось добре».

Постановка

Колективна декламація супроводжується будівництвом вежі з дерев’яних брусків. Мов діти, актори захоплюються власним умінням акуратно витягати колоди. Як раптом – побудова розпадається, символізуючи крах. 

Персонажі упродовж усієї вистави повертаються до центральної декорації – старої скрині. Звідти герої дістають різні предмети для ігор: червону мотузку для «резиночок» і стрибків на скакалці, клубок ниток для «собачки», бігають в поганялки. Дитячі пустощі замінюють різдвяні пісні – тужливі й урочисті («На святій землі під вербою стояв колодязь», «Ой в Єрусалимі рано задзвонили», колядки «Сам пан у злоті» та інші). 

Гра

Від ідейниці й акторки вистави опісля співів щоразу лунає: «А, може щось веселіше?». Але веселіше не стає, бо попри різдвяний час люди пам'ятають про «Криваве водохреще» та війну, які заплямували тридцятилітню історію незалежності України. 

Попри традиційний вигляд та стиль вертепів, у цій постановці ні актори, ні глядачі не відчувають тих передріздвяних радощів. Але згодом настрій героїв стрімко підіймається вгору. 

«Різдво.Тризна».

Вони починають рухатися у божевільному танці. Під яскраві софіти й динамічну музику, актори викривляються у чудернацьких позах. На їх обличчях – свавілля, веселощі. На цю мить, здається, вони змогли забути усі біди, що їх тривожили, але це забуття – дике й несамовите.

У пориві емоцій вони втрачають самовладання й в суперечці рвуть на частини білу тканину. Усвідомлюючи, що заразом з полотном вони втратили щось дуже цінне, герої разом намагаються зашити дірки. 

Герої зашивають тканину

Ще одним актом свавілля стала гра в дартс. Власноручно зроблену різдвяну зірку актори перетворюють на мішень. Проте і ця витівка зупиняється розсудливістю іншої героїні. До мотузяної зірки герої додають свої прикраси, чіпляють сині й жовті стрічки. 

«Різдво. Тризна» можна назвати «монохромною» виставою. У реквізиті, костюмах і мізансценах зберігається мінімалізм. Одяг акторів більш нагадує траурний – простого крою, пошитий з чорних тканин. Лише кілька червоних елементів прикрашають їх вбрання: ґудзики, намисто, кайми. 

Гра в дартс

Підсумку емоційного стану героїв дають слова Жадана у поезії про Магдалину: «Їй й теж зазвичай важко з її голосами. Але нині Різдво. Вона вірить. Їй простіше».

Актори прикрашають різдвяну зірку

Актори повертають у скриню свої речі й натякають глядачам, що у цей час вони знаходять сподівання на краще.

«Тому хай буде пора, коли їм важливо буде збиратися разом. І хай цю пору вони називають, скажімо, зимою… треба їм дати що-небудь радісне і печальне. Радісне і печальне. Скажімо, надію», – слова Сергія Жадана.

Актори декламують