У Боратинській громаді завершився проєкт щодо залучення переселенців у бізнес-спільноту

У Боратинській громаді завершився проєкт «Шляхи до інтеграції: посилення ролі ВПО у бізнес-спільноті Волині».

У Боратинській громаді біля Луцька нині мешкає близько 600 ВПО. Це трохи менше 10% від загальної кількості населення. Тож для громади це величезний потенціал, який може перетворитися не тільки в робочі руки, а й в нові бізнеси, цікаві ідеї, свіжий погляд і інший досвід. Але є проблема – потрібні «вудочки». Про це йдеться на сайті Волинського інституту права. 

Вирішувати цю проблему взялася громадська організація «Агенція міжнародної співпраці». Вони перемогли на конкурсі міні-ґрантів від Волинського Інституту Права.

«Я недавно відвідувала заходи з ВПО і просто окреслила для себе проблеми з працевлаштуванням, з адаптацією з такої ділової сторони. У той же час не раз чула думку бізнесу, що вони завжди шукають людей і працівників. Я розуміла, що тут є прогалина і треба якимось чином це вирішувати», – розповідає голова ГО «Агенція міжнародної співпраці», Інна Войло.

Таким чином народилася ідея проєкту «Шляхи до інтеграції: посилення ролі ВПО у бізнес-спільноті Волині». Вже з назви можна зрозуміти основні завдання, які поставили перед собою ініціатори. Найприкладніше – створення інструменту, який допоможе в комунікації між бізнесом (роботодавцями), переселенцям і владою. Розробка майданчика для налагодження зв'язків між цими спільнотами – це і є та сама «вудочка».

Такий майданчик має декілька складових. Впродовж кількох місяців відбувалося формування  бази даних про професії, посади, товари, послуги, що надаються внутрішньо переміщеними особами в громаді. Також важливою частиною цього був збір інформації про потреби та запити ВПО і бізнесу, щоб можна було знайти точки дотику. І врешті, на основі зібраної інформації, створили онлайн-портфоліо тих, хто зголосився взяти участь в проєкті.

«Ми так розробили форму для бази даних, щоб люди могли трошки більше заявити про себе. Це така кристалізація трудового ресурсу, і наша потенційна аудиторія для наших подальших заходів, і для комунікації більш такої конкретної, ну, бо якщо ці люди хоча б заповнили анкету, то це вже свідчить про те, що вони більш-менш активні, йдуть на контакт, і вони готові брати участь в проєктах і висловлювати свої думки, їм це цікаво», – пояснює авторка проєкту.

Однак це не просто проєкт про створення локального майданчика для рекрутингу. Важливою складовою (а їх тут багато) було спілкування. Нетворкінгові зустрічі в форматі ВПО-бізнес-влада-жителі громади допомогла «розтопити лід».

«Було надзвичайно важливо зблизити ці групи, адже спільний діалог сприяє розумінню та спільному розвитку. Під час нетворкінгу ми активно працювали над інтеграцією ВПО в бізнес-спільноту громади. Створення можливостей для встановлення нових контактів та партнерств є ключовим фактором у розвитку громади. Особливу увагу приділили подоланню бар'єрів, стигм та підтримці учасників у вірі в свої сили», – каже Інна Войло.

Такою підтримкою віри в свої сили став тренінг з комунікацій. Навички спілкування, вміння розповісти про себе, подолання комунікаційних бар'єрів – це не лише про спосіб отримати роботу, а й про налагодження соціальних зв'язків, які важливі в процесі інтеграції.

«В ході втілення проєкту бізнес зрозумів, що внутрішньо переміщені особи це ресурс і потенціал, і сільська рада ще раз для себе акцентувала на деяких питаннях увагу і це лягло вже в якесь подальше стратегічне планування. Ми вже маємо перші успіхи. Завдяки такій співпраці один ВПО вже знайшов собі роботу», – констатує голова ГО «Агенція міжнародної співпраці».

Однак, окрім працевлаштування і саморозвитку важливою є ще й інтеграційна складова. У рамах проєкту чимало активностей були спрямовані на культурну та соціальну інтеграцію. Що важливо, до цієї інтеграції долучені не тільки переселенці, а й постійні жителі громади. Бо такий процес двосторонній і необхідно долати бар'єри, які існують з обох сторін. Для цього ініціатори проєкту влаштували емоційно-розвантажувальний інтеграційний похід в музей-скансен у селі Гірка Полонка.

«Ми так поринули в історію козаччини та історію ОУН-УПА, яку люди не дуже добре знають, особливо ті, хто переїхали зі східних областей. І це, насправді, мало успіх. Потім в нас було таке маленьке частування, пікнік та діалог. І люди розкривалися, говорили», – пригадує Інна Войло.