«Танець без музики»: як лучанин відкрив для себе сербський народний танець

16 Березня 2018, 23:38
Володимир Павлік 3995 Джерело: https://www.volyn24.com
Володимир Павлік

Лучанин Володимир Павлік перекладав з сербської під час танцювального виступу й дізнався зворушливу історію народного танцю сербів.

«Наше знайомство з сербськими митцями-аматорами сягнуло відмітки 25 років.

В університеті мені випала місія бути Головою спортклубу, вибрали, тобто.

Одного разу приходять до нас в університет іноземці й кличуть мене перекладати, так як знався на сербській. Виявляється, то був керівник танцювального ансамблю із маленького райцентру поруч нашого міста та керівники ансамблів з під Бєлграда, із міста Обреновца.

Читайте такожЛапочка й «контрабасістка»: історія лучанина про знайомство на польсько-українському кордоні

Головним серед них виявився Душан Ненадіч, Голова культурно-мистецького товариства. За чаєм-кавою домовились про обмін творчими візитами танцювальних колективів, тобто, про подальшу співпрацю, запрошення на фестивалі, тощо.

Кілька раз гостювали наші ансамблі у Сербії, виступали на фестивалях, у селах і містах, бували студенти і у літніх таборах на березі Адріатичного моря. Сербські артисти також полюбляли завітати до нас поміж візитами до інших країн.

Читайте також«Овації або Замальовки з натяком»: історія лучанина про знайомство з американською сім'єю

Пригадую цікавий випадок під час виступу танцюристів Сербії в університеті під час спільного концерту з університетськими артистами. Кілька номерів виконали серби, зал шалено аплодував їм під час запальних танців, до речі, музика у них була «жива», тобто музичний супровід танців йшов не під фонограму, а грав оркестр, який вони привезли із собою, як невід'ємну частину колективу.

Душан попросив мене перекладати маленькі коментарі перед кожним номером, бо вони усі були специфічні. Незвичним були одяг і взуття, манера виконання, різноманітна мелодійна палітра, адже артисти представляли танці усіх бувших югославських республік. Отож, Душан пояснював мені що до чого, я швиденько записував на папері усі фішки, які мав анонсувати та прокоментувати. І так перед кожним номером.

Читайте також«Чекати не треба допомагати»: лучанин поділився спогадами з суддівства змагань для людей з інвалідністю у США

І ось Душан забув мені пояснити щось про наступний танець, а танцюристи вже вибігли на сцену і почали робити якісь рухи, схожі на танцювальні. Дивлюсь, музикантів немає, вони трохи раніше пішли за куліси, на сцені тиша, лише танцюристи мовчки без музики, без наспівування чи насвсистування мелодіі, без вигуків, які часом вписуються у малюнок танцю, ходять обійнявшись по колу, то узявшись за руки, піднімають їх доверху, то перебирають швидко ногами, підскакують, тобто, усі ці рухи вимальовуються у танець... 

Але чую – по залу пішов легенький гомін, ніхто нічого не розуміє, перепитують один в одного – чому немає музики? Якось незвично спостерігати за таким дійством, що нагадує якийсь дивний ритуал...

Питаю у Душана: «Що це? Чому не даєш пояснень, що відбувається на сцені? Де музика?»

«Колись давно Сербія була під гнітом турків, – каже Душан, – у той час були заборонені усілякі національні танці, вбрання, веселощі, але молодь неможливо було змусити не веселитись, відучити від народних традицій, серед яких танці посідали чи не найголовніше місце. Ось молоді серби брали із собою традиційне національне вбрання батьків-дідів, піднімались у гори, вишукували підходящі затишні і захищені місця між горами і танцювали, але без музики, тихенько, так, щоб потім не поплатитися життям ...»

 Коли після закінчення того незвичного танцю я вийшов до мікрофона і розказав цю історію...  Зал довго-довго зі сльозами на очах аплодував артистам ...»

 
Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром