Луцьк історичний: жодного караїма не було засуджено на смерть

20 Лютого 2016, 18:26

2849 Джерело: volynpost.com

Упродовж XIV-XX століть у місті проживав цікавий і загадковий народ – караїми, хоч остаточного наукового слова про те, коли і як вони взялися в Луцьку, не сказано, найпоширеніша думка стверджує, що їх переселив до міста Вітовт з їхньої етнічної батьківщини – Криму.

Караїми жили і в самому Луцьку, і в селах біля нього, і далі на Волині, наприклад, у Деражному, пишуть Хроніки Любарта.

Луцькі караїми відомі перш за все своїм «інтелектуальним продуктом», адже з луцької громади вишли відомі караїмські діячі – письменник, збирач документів, археолог, популяризатор Авраам Фіркович, переписувач і збирач рукописів Сімха-Ісаак Луцький, священик і письменник Йосиф Соломон бен Мойсей Луцький, теолог і письменник Мордехай Султанський, громадський діяч і письменник Олександр Мардкович, поет Сергій Рудковський та інші.

Караїми вирізнялися миролюбністю та толерантністю. Про них казали, що жодного караїма ніколи не було засуджено на смерть.

Загадковий народ мав свою культову споруду в Луцьку. Вона називалася кенаса. Служба в кенасі була розділена для чоловіків та жінок. За описом мандрівників ХІХ століття, жінки під час служби перебували в окремій кімнаті, у стіні якої були дірки. Через ті дірки вони спостерігали за службою чоловіків. Ця кімната називалася бабинцем. У луцькій кенасі на бабинець піднімалися сходами. Як жінки ділили між собою територію, описав 1933 року луцький караїмський письменник Олександр Мардкович у статті «До пам’яті бабинця». Переклад з караїмської Володимира Шабаровського.

«Був час, коли в бабинці у дні свята було повно і шумно, як у вулику. Тут караїмки, що прийшли з міста і сорока сіл, збиралися разом розповісти одна одній новини, тут починалися суперечки й закінчувалися колишні сварки. Тут ішла війна за місце, кому де стояти. Тітонька Ганна не хотіла стояти біля тітоньки Сіони, якої не любила. Дружині багатого Мойсея не подобалося стояти за біднішими від неї жінками».

Інколи сварки були такі гучні, що міська влада змушена була втручатися. Наприклад, у 1766 році вона затвердила план, де кому стояти. Проте на початок ХХ століття гендерна ситуація трохи вирівнялася, і жінки молилися разом з чоловіками в загальній залі кенаси.