У пам'ять про Миколу Романюка: найкращі цитати покійного екс-мера та спогади лучан

Минув рівно рік, як лучани попрощалися зі своїм колишнім мером Миколою Романюком. Його серце зупинилося 3 лютого 2017 року. Рік, який місто прожило без мера, назвали провальним, адже більшість проектів, які започаткував покійний мер, не знайшли свого продовження.

Микола Романюк завжди вмів знаходити компроміс із усіма політичними силами та гуртував їх у єдину команду, займався розвитком міста, був справжнім його господарем.

У пам'ять про улюбленого мера лучани започаткували у мережі Facebook флешмоб #СпогадпроРоманюка та закликали ділитися спільними фото з Миколою Ярославовичем, або історією, яка з ним пов’язана.

Наталія Гуркіна

«Миколу Ярославовича люди часто згадують добрими словами. Завдяки йому питання «Стріли» (спортивний клуб) зрушило з мертвого місця. Це «День Гарбуза» 2015 року. Світла пам'ять...».

Свято на ДПЗ за участі Миколи Романюка

Тарас Яковлев

«Насправді історій було безліч, але нещодавно випадково набрів на одне з фото, де ми вчергове вивчаємо і змінюємо проект реконструкції зоопарку. Це був перший інфраструктурний транскордонний проект. Практично щодня долалися нові труднощі. Клопоту додавала і ситуація з постійною зміною курсу гривні відносно євро. Оскільки бюджет проекту був прив'язаний до європейської валюти, це суттєво впливало на об'єм робіт. За грантовою угодою зоопарк мав відкритися у жовтні 2015 року, і була серйозна загроза зриву цих термінів. І практично на кожній нараді Микола Ярославович мені повторював, що якщо не встигнете – посаджу тебе в клітку замість ведмедя. Ближче до часу клітку таки мали».

Микола Романюк і у центрі Тарас Яковлев

Юрій Ричук

«За два місяці до смерті Микола Романюк зателефонував мені у найважчий момент мого життя. Він дізнався про хворобу моєї доньки. Сам подзвонив, я не шукав тоді його допомоги.

Без питань «може чим допомогти?» З чіткими пропозиціями і сценарієм дій.

І якось навіть розізлився, коли я став дякувати… «Перестаньте, тут не до вдячності, тут дитину рятувати треба», – по-моєму, саме так сказав.

Саме він допоміг тоді нам з півторамісячною дитиною, яка згорала від незрозумілого запалення, без затримок потрапити в Охматдит. Попри те, що сам мав, як тепер усім зрозуміло, колосальні проблеми зі здоров'ям власним».

Юрій Ричук, Микола Романюк і Людмила Яворська

Софія Ройко

«Моя перша посвята у студенти, Микола Ярославович урочисто привітав усіх першокурсників. По закінченню свята привітав особисто, як завжди, отримала від нього масу мотивації, відчула шалену підтримку та його завжди доречні жарти. Він був справжнім важелем для молоді та для мене особисто. Батьком, який завжди давав доречні настанови, допомагав у виборі правильного шляху та щиро бажав, щоб наша молодь була активною та цілеспрямованою. Він пишався тими, хто працює над прославлянням рідного нам міста. Лідер, мотиватор та підтримка. Людина, про яку спогади лише позитивні. Сподіваюся, що на заміну такій справді великій Людині керувати містом прийде теж гідний кандидат, який любитиме Луцьк та працюватиме над його розвитком так, як це робив Микола Ярославович. Вічна пам'ять».

1

Микола Романюк і Софія Ройко

Пропонуємо вашій увазі підбірку найкращих висловів Миколи Романюка.

***

Я скажу чесно, що я дуже задоволений роботою своєї команди. Перш за все, кожен із заступників приніс щось нове в ті напрямки, які він очолює. Тому що кожен курує новий для себе напрямок. І єдине, що б я хотів сказати, – це тільки слова вдячності.
 
***
Безперечно, є зауваження, є дискусійні моменти, є ситуації, які ми не виносимо за межі цього кабінету, суперечки між заступниками щодо бачення певної проблеми. Але ми завжди виходимо до людей єдиною командою.
 
*** 
Я на місцеві вибори буду йти. Я вже цим захворів. Осторонь того, що відбувається в області, не стоятиму. 
 
***
Знаєте, коли сієш щось, хочеться, щоб воно виросло, достигло і зібрати врожай. Але може бути й буря, і дощ. Усе може бути.

***
Взагалі, хто б не приїжджав до Луцька, кажуть: «У вас інші люди». У нас люди йдуть і, перепрошую, папірця не кинуть на вулиці. З цього теж культура починається. У нас люди не курять на зупинці. Не завжди, безперечно, є різне. У нас у жодному барі чи ресторані не побачиш, щоб хтось закурив. Не у всіх так.
 
***
І дуже приємно, що більше почало звертатися молодих людей зі своїми ініціативами. Часом безглуздими, такими, які навіть слухати не завжди хочеться. Але їх послухаєш, щось підкажеш. Якщо молоді люди хочуть щось робити, це дуже добре. У мене надія – на молодь. І все, що в нас є, всі програми ми намагаємося максимально сконцентрувати саме в цьому напрямку.
 
***
 Хочу сказати, що мені вдається знаходити компроміс із усіма політичними силами, але, безперечно, політична складова відіграє певну роль у прийнятті тих чи інших рішень фракціями міської ради. Деколи буває непросто якісь рішення приймати.
 
***
 Я готовий показати свої статки, на відміну від тих, хто там ходить на суди і щось розказує. Вони половини своїх доходів ніде не показують. Я ніколи нічого не ховаю, в мене принцип такий. Я живу собі спокійно і дивлюся людям в очі, бо я нічого не ховаю.
 
***
 На мою думку, Старе місто має бути відновлене. Якщо не можна щось відновити, треба законсервувати, щоб не руйнувалося.

***
 Часом задумуюся: за що вона (дружина) мене так довго терпить? І відчуваю провину перед нею, гріх за те, що мало уваги приділяв їй. Я вдячний дружині за допомогу, підтримку, розуміння, чисто жіноче співчуття. Є такий вислів: «Найкращий друг – це дружина». Так можу сказати і я. А ще, і це без перебільшення, завдяки дружині я досяг у житті того, що маю. Через постійну зайнятість, особливо, як був призначений на посаду голови обласної держадміністрації, ми навіть мало бачились. Бувало, по два-три дні лише телефоном спілкувались. І вже дружина звикла чути фразу: «Марійцю, почекай». «Я вже чекаю більше тридцяти років і зрозуміла, що це в тобі не лікується», – відповідає вона на ці слова. Я вдячний Богові за таку дружину, яку люблю, ціную, шаную, поважаю. Я цього не приховував і не приховую.

***
 Із часом стаєш мудрішим і по-особливому дорожиш істинними цінностями сім'ї. І вже Марія каже мені: «Дітьми ти не займався, то, слава Богу, хоч внукам більше уваги приділяєш». А їх у нас троє: найстарша Анна-Марія – дочка Володі, молодші Тарас і Уляна – діти Валентина. Як правило (і це теж в останні роки), неділя – це день, коли до нас приїжджають сини, внуки. Я готую шашлики, ще щось. Як мінімум два рази на місяць ми разом. А цього року у липні навіть вдалося під час моєї відпустки зібрати всіх на Світязі. Це були приємні і незабутні миті спілкування на природі. Якось моя мама зателефонувала і спитала, що роблю. А я якраз був із малечею і сказав: «Купаюся у внуках». Це такий дарунок долі!