У Гірці Полонці в останню путь провели воїна Ігора Столярука

13 Серпня 2022, 16:17

2590

У п'ятницю, 12 серпня, віддали останню шану 39-річному молодшому сержантові Ігореві Столяруку.

Воїн загинув під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України поблизу населеного пункту Яковлівка, що на Донеччині. Про це пише ВолиньPost.

Серце Героя зупинилося 7 серпня. У храмі Архістратига Михаїла, що у селі Гірка Полонка, відбулося заупокійне богослужіння та чин похорону. Попрощатися із солдатом, який віддав своє життя за батьківщину, прийшло надзвичайно багато людей.

Ігоря Столярука вперше мобілізували 2014 року. Після того, кажуть близькі загиблого, військовослужбовець пройшов чимало ротацій.

«Він постійно воював, завше тягнуло людину назад на фронт. Не міг сидіти, склавши руки, коли його побратими там. Мати відмовляла, але ж хіба той слухав? Часто повторював: «Хто, якщо не я?». Ігор був душею компанії, завжди жартував. З дитинства бойовий такий, непосидючий. Про війну, до речі, мало говорив, але був упевнений, що Україна переможе», – розповідає рідний дядько воїна Віталій Пасюк.

Герой, якого проводжали до небесного війська, мав чимало військових нагород, але найбільшою своєю нагородою мріяв отримати саме перемогу над московською ордою.

Боєць Збройних сил України Геннадій Лісовий познайомився з Ігорем якраз 2014 року на Яворівському полігоні. Служили, каже, в одному підрозділі, в одній батареї.

«Він справжній патріот. Це найдоречніше слово, справді. Він марив перемогою і був позитивно налаштований. Знаєте, чого він бажав найбільше? Ігор хотів, щоб ми зустрілися на Червоній площі у Москві (усміхається – ред.). Ось такою він уявляв нашу перемогу», – ділиться військовослужбовець.Ігор Столярук, каже його побратим, був не лише щирим патріотом та добрим другом, а й люблячим батьком. І дуже хотів стати татусем удруге.

«Семирічний синочок Артем із дружиною залишилися. Дуже їх любив, розповідав часто. У нього було дві великі мрії: перемога України і народження донечки. Хотів, аби в Артема з’явилися сестричка, щойно ми переможемо, але… не встиг», – зітхає Геннадій.

Не могли пропустити прощання з Героєм і однокласники Ігоря Ольга Скібіцька та Роман Герба. Востаннє, розповідають, бачились із воїном два роки тому на зустрічі випускників. Та в один голос кажуть: не змінився. Попри нелегкий шлях, Ігор Столярук залишався життєрадісним і продовжував бачити добро. Такою кількістю людей на похороні, зауважують, не здивовані.

«Якби не злива, людей було би удвічі більше. Так і має бути. Ігор віддав своє життя за країну, за те, аби ми з вами тут могли стояти спілкуватися. Найменше, що ми можемо для нього зробити у знак вдячності – віддати останню шану», – зазначає Ольга Скібіцька.

Поховали Ігоря Столярука з усіма військовими почестями на кладовищі у його рідному селі Гірка Полонка.