Вулицю Домни Гордіюк у Луцьку хочуть перейменувати на Анни Валентинович

30 Червня 2022, 16:15

3878

Вулиця Гордіюк

Вулицю Домни Гордіюк у Луцьку хочуть перейменувати на Анни Валентинович.

Про це йдеться у дописі спільноти Дерусифікація Волині.

«Луцька топонімічна група у районі Завокзальний пропонує велику вулицю імені комсомолки Домни Гордіюк перейменувати на Анни Валентинович. Така вулиця внаслідок дерусифікації уже є і в Рівному», – йдеться у повідомленні.

Читайте також: «Героїня двох народів»: в селі Садове запрацювала виставка про Анну Валентинович

Довідково: (За матеріалами видання «Історична правда»):

Анна Валентинович (1929-2010) більш відома як одна з засновників незалежної профспілки «Солідарність». Її біографія є досконалою ілюстрацією трагічних доль людей з пограниччя.

Анна Валентинович (в дівоцтві Любчик) народилася 15 серпня 1929 року на хуторі, який приналежав селу Сінне (тепер – село Садове в Гощанському районі Рівненської області) у недуже заможній, українській селянській родині Назара та Приськи Любчиків.

Виховувалася із п'ятьма братами і сестрами: зведеними Ольгою, Петром, Катериною, Василем та Іваном. Анна закінчила чотири класи загальної школи у Сінному.

Пізніше не змогла продовжувати навчання, оскільки німецькі окупанти під час війни закрили місцеву школу. У вересні 1937 року мати Анни померла. Через три роки, у вересні 1940 року, Назар Любчик оженився із Марією Озарчук.

З початком війни матеріальна ситуація родини значно погіршилася. Такі умови змусили родину прийняти важке рішення – відіслати старших дітей наймитувати.

Сім'ї видалося порятунком піти працювати до Едмунда Телесніцького – поляка, який як працівник цукровні у Бабині скуповував буряки в навколишніх селян.

Спочатку Едмунд зупинив свій вибір на старшій Ользі. Проте вона не витримала умов праці і через два місяці повернулася до дому. Замість неї до Телесніцьких пішла 12-річна Анна.

Дівчина працювала тяжко, не отримуючи жодної винагороди. Єдиною оплатою була їжа. Драматичний поворот у житті Анни Любчик стався у 1943 році. Разом із панами Телесніцькими виїхала до Польщі.

Однак батькові Анни, який шукав доньку, вони не повідомили, що везуть її із собою, а самій Анні сказали, що її родина вся загинула під час каральної операції гітлерівців, а рідне село – спалили.

Незабаром Телесніцькі поїхали з Гощі, щоб зрештою опинитися у Мазовізні. Більш достовірно виглядає, що до малої Анни вони ставилися просто як до дармової робочої сили.

Телесніцькі не тільки забороняли їй говорити правду про свою національність, Анна мала гіркий досвід, коли господарі її лаяли та били.

Спочатку родина Телесніцьких разом з Анною мешкала в околиці Варшави, згодом – Гданська. Там Анна працювала в сільському господарстві, згодом – у пекарні, пізніше – на маргариновій фабриці.

Довгий час вона жила у Гданську, працювала на верфі, де боролася за права робітників. Приймала активну участь у створенні профспілки. За організацію страйку у грудні 1981 року, була засуджена. Займалася опозиційною, комуністичній владі, діяльністю.

У 1996 році Анна Валентинович дізналася про існування своїх найближчих родичів в Україні. На жаль, до цієї події не дожив їх батько – Назар Любчик, який помер у грудні 1995 року.

Від того моменту протягом наступних 14 років Анна Валентинович майже кожного року навідувала близьких в Україні. Останнього разу це трапилося у липні 2009 року, коли приїхала до Славути у Хмельницькій області на поховання брата Івана.

Анна загинула 10 квітня 2010 року в катастрофі літака Качинських під Смоленськом, обставини якої досі розслідуються. Похована на цвинтарі Сребжиско у Ґданську.

Читайте також: Президент Польщі відкрив погруддя Анні Валентинович у Києві