«Рідна Рівненська, за що ти так зі мною?», – поетеса про луцьку вулицю

31 Грудня 2017, 09:07

4297 Джерело: Фото з Facebook-сторінки Олени Шторм

Фото ілюстративне

Лучанка розкритикувала інфраструктуру та житлові умови на вулиці Рівненській.

Відповідний пост оприлюднила на своїй сторінці у Facebook Лєна Шторм.

Текст подаємо без змін:

«Про битіє, сознаніє і Рівненську

Кажуть, сознаніє оприділяє битіє, мисля матірьяльна і всяке проче. Я даже з тим не спорю, но коли оказуюся знову на Рівненській вдома після гостювання в батьків, моє сознаніє починає не видержувать це битіє. Єслі ви ніколи не жили на Рівненській, вам то, канєшно, умом не понять і аршином не ізмєріть. Но любий, хто тут питавсь найти хоть одне прилічне кафе чи магазін (я вже не кажу, якийся там тіятр) розуміє, про шо я.

Рідна Рівненська. Вона зустріла мене традиційно пацанчєгами з пивом під під'їздом. Але добре, шо то зима нині. Бо пацанчєгі попили пива і розійшлися, ібо нема дурних дупи морозити. Але скоро почнеться весна, почують природні позиви і пориви ведмеді, кроліки, коти і пацанчєги з Рівненської. Вони будуть горланить на лавочці «Рідну мати мою», а я невільно спинятиму себе на думці: «Та бодай би тебе десь».

От і дійшли то до того, шо битіє на сознаніє впливає нехило теж. І в такі миті хочеться нелітературно виражацця, але я згадую, шо поетеса і педагог і спиняю польот свого сознанія на вже згаданій фразі. Так от пацанчєги будуть горланити пісні, а ми періодично дзвонитимемо на 102 і нам казатимуть: «Ааа, то знов Рівненська 111? Зараз заїдемо».

Рідна Рівненська. Навіть, коли в мене починаються життєві періоди, коли мені хочеться жити під девізом кота, а іменно «їж, спи, какай», я починаю себе тут відчувати принцесою, заточонною в отдальонній башні там, де три слона стоять і Землю держать. Коли на рідній Рівненській відкривається кафе, обично йому хватає 2 місяці, шоб збарижицця. Все інше лібо закривається, лібо грузинська пекарня. Магазінів у нас тут теж нема толкових зі шматтьом. Була колись львівська обув і та закрилася. Лишились тіко ковбаси і «Сирне королівство» – видно, шоб Лєна не загрустіла вже аж зовсім. А ше в нас є базарчик. Він дорогий і там багацько несвіжого. То, шо було колись найсвіжіше – то свіжа риба, але і та точка переформатірувалась на похоронні вінки.

Рідна Рівненська. Я багато могла б про тебе писати. І я неодмінно поживу тут кілька днів і адаптіруюсь в стотисячний раз. Але за шо ти так зі мною?»