5 фактів, які ви не знали про залізничний вокзал

Луцький залізничний вокзал визнали одним з найкрасивіших в Україні. А ще не далі як п’ять років тому ця споруда була схожа на допотопну станцію якогось райцентру.

Про це пише «Таблоїд Волині».
 
Та й осучасненим виглядом не всі були задоволені, скептично називали «молитовним будинком». А тепер от є привід гордитися. «Чули? Про наш вокзал пишуть, що найкрасивіший!»
 
Мало того, у нього ще й історія цікава. От наприклад, кілька фактів…
 
ФАКТ ПЕРШИЙ: ПЕРЕД ІМПЕРАТОРОМ НЕ СОРОМНО
 
Появою залізниці Луцьк завдячує російському імператору Олександрові ІІІ. У1890 році він був у цих краях на військових маневрах. Захотів самодержець відвідати повітове місто Луцьк, і поцікавився в одного із своїх вельмож: чи є до Луцька залізниця?
 
Підлеглий глянув а карту, уздрів напис «станція Луцьк» (яка була розміщена в… Ківерцях) і ляпнув  «Є, Ваша величносте!».
 
Вже потім горе-чиновник зрозумів, що станція «Луцьк» стоїть на гілці Київ-Брест, за 11 верст від повітового центру. Але, щоб зберегти добре ім’я чиновника і не завдати царю незручностей, вирішили негайно прокласти до Луцька залізницю.
 
Роботи почалися 1 серпня, а 19 серпня Луцьк з’єднали із залізничною віткою, по якій вже 20 серпня пішов перший ешелон.
 
На місці тимчасового металевого навісу згодом спорудили залізничний вокзал. Тепер це споруда на вулиці Стрілецькій, у якій розмістився ресторан «Світлофор».

ФАКТ ДРУГИЙ: З ТУПИКА ВИВЕЛО БАЖАННЯ ТОРГУВАТИ
 
Довго луцька станція була тупиковою. Якщо і приїжджав поїзд з Ківерців, то мусив тією ж колією вертатися назад.
 
Спроби з’єднати залізницею Луцьк з містечком Стоянів робили ще за часів панування Росії. Стоянів був розташований на кордоні Волині і Галичини, й від нього пролягала готова залізниця до Львова.
 
Але коли Волинь і Галичину окупувала Польща, класти залізницю до Стоянова припинили. Новоявлені окупанти боялися будь-яких зв’язків політично пасивної Волині з «вибухонебезпечною» Галичиною.
 
Дарма волиняк називали пасивними! Багата на деревину, зерно, м’ясо, фрукти Волинь дуже хотіла торгувати з Галичиною. Без залізниці на ефективний гендель сподіватися було годі. Не проти цього були й галичани. От і оббивали пороги варшавських кабінетів, просячи дозвіл на будівництво колії.
 
Міністр транспорту Польщі зрештою заявив: будувати дозволяю, але грошей не дам! Певно сподівався, що українці заспокояться… Ті ж кинули клич серед волинських селян і за короткий час зібрали 125 тисяч злотих.
 
У 1925 році будівництво залізниці з Луцька до Стоянова відновили, закінчивши роботу через три роки.


 
ФАКТ ТРЕТІЙ: ЛУЦЬКИЙ, ЗАЛІЗНИЧНИЙ, РОМАНТИЧНИЙ
 
Скоріш усього, саме з луцьким залізничним вокзалом пов’язана поява дуже популярної у 60-70-х роках пісні «Троянди на пероні».
 
На пероні, на люднім пероні,
Де розлуки і зустрічі плачуть,
Хтось розсипав троянди червоні,
І здається, ніхто їх не бачить.
А троянди, а троянди
До людей пелюстками кричать:
«Ми не квіти, ми — кохання,
А кохання не можна топтать...»
 
Її автори – відомий композитор Анатолій Горчинський і волинський поет, лучанин Олександр Богачук.

Журналіст Микола Якименко стверджує, що Горчинський написав цю пісню у 60-х роках саме у Луцьку, коли працював режисером місцевого облмуздрамтеатру.
 
Пісню переспівувало багато українських виконавців. Відома вона і у виконанні автора – Анатолія Горчинського. Одна з останній версій пісні – у виконанні тріо «Крайня хата».

 
ФАКТ ЧЕТВЕРТИЙ: ХАЙТЕК НЕ ПРОЙШОВ
 
Приміщення пасажирського вокзалу на нинішній площі Грушевського збудували у 1959 році. Час ішов, «совкова» споруда морально старіла. В часи Незалежності все частіше поставало питання: доки «залізничні ворота Волині» матимуть такий убогий, селюцький вигляд?
 
У 2011 році чиновники нарешті дозріли до потреби реконструювати вокзал. Оголосили конкурс серед архітекторів на кращий проект. Перше місце зайняли дві роботи: архітектора Андроша Бідзілі (який згодом і був втілений в життя) і проект архітектора Олександра Балана.
 
Балан підійшов до роботи по-сучасному, створивши проект вокзалу в стилі хайтек. Він пропонував збудувати два термінали по обидва боки колій: для приміських і міжміських поїздів. Корпуси мали з’єднуватися критим переходом з ліфтами і ескалаторами, а на даху одного з них передбачався майданчик для гелікоптера.
 
Проект зрештою не затвердили. Адже замовник – Львівська залізниця – вимагала, аби реконструкція проходила в межах існуючої споруди.
 
За що і поплатилися: в ході робіт надбудовували третій поверх, і багато зусиль довелося докласти для укріплення фундаменту і несучих стін. Конструкцію суттєво послабив час, грунтові води і постійна вібрація від руху поїздів. Укріплювали спеціальним способом і з застосуванням дороговартісного обладнання.
 
«Такі роботи виявились надзвичайно затратними: вартість робіт лише з підсилення фундаментів перевищила 2,5 млн. гривень. В таких умовах стало зрозуміло, що будівництво вокзалу в силі хай тек авторства Олександра Балана, незважаючи на його об’єми та архітектуру, було б значно дешевшим і простішим, ніж реконструкція старих приміщень», - стверджували потім у Творчій архітектурній майстерні «Балан та Стельмащук».

 
 

ФАКТ П’ЯТИЙ: ПРО ТРИ КУПОЛИ І ГАЛИЦЬКИЙ ГОНОР
 
І все ж сучасний вокзал – трохи не такий, яким його проектував  Андрош Бідзіля. У першому варіанті будівлі він мав три куполи.
 
Як розповідають у Творчій архітектурній майстерні «Балан та Стельмащук», казус виник, коли керівництво Волинської області представляло начальнику Львівської залізниці Богдану Піху загальну концепцію вокзалу.

Той  погодив концепцію. Але при цьому заявив: «На Львівському вокзалі – три куполи, на Луцькому – має бути один. Луцьк – не Львів!». І урочисто перекреслив два куполи на папері, де був зображений проект фасаду.

Таким чином загальна концепція вокзалу архітектора Андроша Бідзілі була частково знищена. Вирішувати ситуацію, що склалася, довелось буквально «з коліс»: архітектори «витягнули» фасади, врятували композицію та зробили вокзал Луцька таким, яким він є сьогодні.

Оновлене приміщення вокзалу відкрили у жовтні 2012 року. А у 2013 році проект вокзалу завоював перше місце у міжнародному конкурсі «Кришталева цеглина» як краща громадська споруда побудована у Польщі, Білорусії та Україні.