Обід, молитва, розстріл: у Луцьку показали історію єврейської громади

21 Листопада 2017, 11:31

2453

Учасники проходили лабіринт наосліп

Зав’язані очі, десяток акторів, звуки, запахи та дотики – все, чим творили спектакль «Єврейський лабіринт».

Експериментальна вистава-лабіринт про історію євреїв у Луцьку відбулася у неділю, 19 листопада.

Вистава проходила у форматі «штучної реальності», а головними героями були самі «глядачі». Хоча, слово глядач тут не зовсім доречне, адже аудиторії зав’язували очі, і люди сприймали все, що відбувається, на дотик, слух та нюх. Лабіринт пройшло більше двох десятків учасників.

Подія відбувалася у науковій бібліотеці імені Олени Пчілки та розділилася між кількома локаціями. Через локації людину послідовно вели супроводжуючі. Важливо було, аби під час вистави у приміщенні не видавали зайвих звуків. Тому локації відмежували одну від одної.

На початку супроводжуючий повідомляв людині, де вона і ким вона є. Жінки грали єврейську дівчину Хану, чоловіки – хлопця Хойзека. Лабіринт проходить одночасно тільки одна людина.

Із зав’язаними очима вас ведуть додому. Принаймні, так каже супроводжуючий, якого ви тримаєте за руку весь шлях.

«Зараз 1610 рік, ми в Луцьку. Велика частина населення Луцька – євреї. Тебе звуть Хана, ти єврейка, і ми з тобою йдемо додому». Такими словами починається шлях героя крізь лабіринт.

Першою локацією на шляху є дім. Там добре, тепло, про вас піклуються, дають поїсти, попити. Саме вдома герой дізнається, що євреї починають будувати синагогу, і що вся громада долучається.

З теплого і затишного дому привітні батьки відправляють героя на молитву до вже збудованої синагоги. Багато простору, звук молитви, що відлунює від стін, та нашіптування євреїв, які моляться поруч, створює благоговійну атмосферу перебування у храмі.

Поки в один момент не починаються вибухи!

Саме тут героя штовхають, на нього кричать, змушують тікати. Але куди? Повна розгубленість настає у момент, коли герой ненадовго втрачає руку супроводжуючого. Але вас дуже швидко знаходять. І тепер під грізні вигуки німецькою кидають у невеличку кімнатку.

В гетто ви обговорюєте новини. На відміну від дому, де було тепло, затишно і смачно, ви сидите на холодній підлозі та їсте шматок несвіжого підгорілого хліба, запиваючи водою, бо «інші євреї» кажуть, що більше їжі може і не бути.

Дівчата з гетто кричали дуже переконливо

Коли ви нарешті поїли, і з сумом дізналися, що майже всі ваші рідні загинули, раптово до кімнатки вривається німецький офіцер, і кудись вас виганяє. Штовхання та крики жаху змушують здригатися не менше, ніж дуло автомата у вас за спиною.

На подвір’ї вас ставлять разом з усіма у ряд, і готують до розстрілу. Тільки зараз, стоячи і слухаючи німецькі крики, ви розумієте, що знову втратили супровід. Саме тоді вас тихенько відводять, і ви вже збоку чуєте звуки пострілів і крики.

Через хвилину настає абсолютна тиша, в якій вам повідомляють, що ніхто не вижив.

«Зараз 2017 рік. Всі ваші рідні померли. Євреїв у Луцьку майже не лишилося. В синагозі займається спортивний клуб. Але ми з тобою йдемо додому».