«Я займаюсь сучасним мистецтвом – це моя основна мова», – Павло Маков у Луцьку
-
-
>
-
>
-
>
799
У Музеї Корсаків відбулася «Творча бесіда. Відбиток, діалог з часом» із митцем Павлом Маковим. Художник є автором Національного павільйону України на Венеційському бієнале 2022 та лауреатом Шевченківської премії. Це вже друга лекція Павла Макова у Луцьку. Перша відбулася у день відкриття інсталяції «Mappa Mundi» 29 жовтня, яку автор створив спеціально для Музею сучасного українського мистецтва Корсаків.
13 грудня митець розповів про свої роботи 2018-2019 років та проанонсував майбутню книгу з цими практиками, показав свою книгу «UTOPIJA. Хроніки», розповів про тему «Сади». Після лекції відбувся традиційний діалог між поціновувачами та Павлом Маковим. Журналістка Район.Культура була присутня на зустрічі та обрала найцікавіше:
«Будь-який митець робить речі, які йому більш-менш відомі. Це таке прет-а-порте. З цим можна гратися, але не можна закриватися».
«Я використовую і друк, і малюнок».
«Я зрозумів за цей час у 2019 році, що в цілому рослинам і тваринам ми не потрібні. Класичний приклад – Чорнобильська зона. Радіація, мабуть, не така страшна, як ми з вами».
«Червоні вуха. Від життя, вони деколи червоніють».
«Мене бентежить уся електронна інформація. Світ, який нас не залишає, де б ми не були».
«Втрата приватного життя, постійна можливість в нього втрутитись – вона мене шалено лякає».
«Я планую книжку з квітами, умовно вона називатиметься «Абракадабра» і з нерозкладеними текстами: з одного боку пейзажі, а з іншого тексти. Це буде друкована книжка, але коли назбирається більше робіт, я працюю повільно».
«Останніми роками я втратив орієнтири – куди ми в цілому рухаємося, звісно, я можу зробити проєкт, що ми живемо в одній комунальній квартирі, і щоб там була злагода, але злагоди немає ніде. Мене вразила інформація, що за останні 10 років між країнами була побудовано більше стін, як за попередні 50 років. Берлінська стіна ніби впала, але всі будують нові стіни. Але ж ми ніби в одному човні пливемо? Якщо треба буде випливати, то усім разом».
«Хроніки Утопії» – моя книга. Утопія означає відсутність місця. Ми всі стикнулися у 90-х роках з тим, що у нас все змінилося. В тих роках в мене була сумна практика за кордоном. Відкриваючи виставки, отримуючи міжнародні премії, я мусив пояснювати звідки я».
«2000-й рік, я після отримання міжнародної премії. Навпроти мене сидить мисткиня з Японії. Ми знайомимось, вона представляється, що вона з Японії. Коли я кажу, що з України, то вона питає: «Звідки?» І це майже 10 років від нашої Незалежності! Тоді в мене приблизно виникла ідея «Утопії». І ще й збіглося, що слово UTOPIJA сходиться з нашою абревіатурою UA».
«Я ставлюсь до мистецтва, не як до мистецтва, а як до того, що я просто роблю. Утопія – це щоденник того, що зі мною відбувалося, але цей щоденник здебільшого візуальний».
«Я не люблю, коли мої колеги перебільшують значущість мистецтва».
«Ми всі в Радянському Союзі вважали себе мішенями. Ти ходиш і розумієш, що за тобою слідкують. В моїх практиках часто десь є мішені».
«На мене часто вішали «ярлик» – Архіваріус».
«Мене часто питають, чим я займаюсь. Я займаюсь сучасним мистецтвом – це моя основна мова».
«Я просив своїх друзів з закордону надсилати мені листи і вказувати повністю мою харківську адресу. Але в кінці вказувати UA (UtopijA). Підтвердження того, що така країна існує. Так званий mailart».
«Я своїх робіт не аналізую, я роблю те, що роблю».
«Те що мене хвилює, я про це й малюю».
«Перший етап своєї творчості я можу виділити у 1993 році. Робіт до цього року в мене майже не залишилось. Мені було 33 в 1991, і малювання мені набридло, стало не цікаво. Я поїхав по програмі обміном митцями, повернувся і почав вивчати той всесвіт, що навколо. Хоч у Харкові я жив вже близько 10 років – я став вивчати його. Це був мій перший переломний момент».
«У 2005 році був другий карколомний період у моїй творчості. Я звернувся до «Садів». Ну і третій, мабуть, після «До По».
«В мене таке враження, що в мене немає багато проєктів. В мене один мистецький проєкт – життя: з колиски і до труни».
«Щось нове трапляється тільки тоді, коли ти працюєш, тільки з олівцем у руках. Це нове, що ти відкриваєш сам у собі».
«Мені подобається процес. Я – практик, мистецтво – це не теорія».
«Кінцевим результатом будь-якої творчості є не картина і не скульптура, а те, що сталося з глядачем».
«Робота – це посередник. Глядач сприймає її по-своєму, а я думав про своє».
«Мені дуже приємно, коли про мене пам'ятають – це означає, що я ще живий. Я знаю, що я митець камерного мистецтва».
Читайте також: «Світ – комунальна квартира», – Павло Маков презентував у Музеї Корсаків унікальний спецпроєкт
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
