Рік у статусі депутата: Іван Мирка розповів про плани, ініціативи та виконані обіцянки

29 Листопада 2021, 17:43
Іван Мирка 799
Іван Мирка

В інтерв’ю Вікторії Жуковській на радіо СіД ФМ депутат Волинської обласної ради Іван Мирка розповів про перший рік своєї діяльності у новому для себе статусі та проблеми, які необхідно вирішувати в області. 

Крім того, депутат описав свої ініціативи та плани на майбутнє у своїй діяльності.

 – Пане Іване, рік тому Ви були обрані депутатом Волинської обласної ради. Як Ви оціните рік своєї діяльності у «Волинському парламенті»?

 – На оцінку я дивлюся з двох сторін. Якщо оцінювати не в порівнянні, то ставлю собі не дуже високу оцінку. Я вважав, що буду працювати в більшості, але моя політична сила («Європейська Солідарність» – прим. ред.) знаходиться у меншості. Саме тому вдається робити менше і на це ідуть більші зусилля.

Однак якщо говорити у порівнянні з іншими колегами з обласної ради, то свою діяльність я оцінюю досить непогано як для першого року. Крім того, зараз я вже маю тактичний досвід з різних справ, тому щодо другого року депутатства я вже зможу поставити собі оцінку «добре».

– З якими передвиборчими обіцянками Ви йшли на вибори? Що Вам вдалося виконати за рік?

 – У мене є одна досить універсальна обіцянка, яка на сьогоднішній день найкраще реалізується мною – це те, що мій голос завжди буде на боці громад, тобто я захищатиму децентралізацію. Всі рішення, прохання чи позиції, які я збираю від депутатів місцевих рад, звичайних громадян чи громадських організацій, я завжди враховую у всіх своїх рішеннях під час голосувань в обласній раді. Це також стосується моїх депутатських запитів і звернень. Децентралізація для мене є найголовнішою, оскільки зараз деякі процеси щодо її завершення потребують синхронних рішень обласної ради та рад ОТГ.

Що стосується моєї професійної діяльності, то це, в першу чергу, питання доступності інфраструктури навіть для мешканців найбільш віддалених сіл. Це стосується як ремонту доріг, так і пасажирських перевезень. У цьому контексті в мене були три депутатські запити із пропозиціями щодо звітування відповідальних за інфраструктуру установ, щодо внесення доповнень до Програми розвитку інфраструктури Волинської області та щодо рівномірного розподілу коштів на дороги області.

Наприклад, остання моя ініціатива була пов’язана із пропорційним виділенням коштів на дороги місцевого значення для всіх ОТГ, щоб усі мали однакові можливості для розвитку. Зараз ситуація виглядає таким чином, що один район отримав половину всіх коштів, а деякі райони так і не бачать цих грошей роками, в тому числі й у межах «Великого будівництва».

Крім того, у моїй програмі є питання щодо вирішення проблеми сміття, над якою я зараз працюю, а також щодо інших суспільно важливих проблем області.

Виходить, що я наобіцяв досить багато важких речей (сміється, - ред.). Однак назад дороги немає, тому доведеться ці всі теми і далі штовхати.

 – Як часто Ви зустрічаєтеся із виборцями і чи вдається якось вирішувати проблеми, з якими вони звертаються?

 – Я працюю на дорожньо-будівельній фірмі, тому постійно їжджу з робочими питаннями районами області, в тому числі й свого округу. Щодня декілька годин на день я приділяю спілкуванню з людьми там, де працюю. Я завжди намагаюся з ними поговорити, щось розпитати. Інколи це буває досить невимушено, а інколи я просто заходжу в школу, садочок, музей, будинок культури, бібліотеку, місцеву раду або на якесь підприємство. Там я цікавлюся в людей, які є проблеми на місцях і записую всі озвучені ними питання. Після цього народжуються якісь ідеї та дії.

Крім того, я завжди маю з собою цікаві книжки, які намагаюся завозити в бібліотеки.

 – Які останні книжки Ви завезли в бібліотеку?

 – У Рівненській області є група людей, які займаються дослідженнями історії Волині. Це проект «Ладомирія», інформацію про який можна знайти у Фейсбуці. Вони видали перший том книги «Історія Волині». Це велика праця, в основі якої лежить значна науково-дослідна робота. Книга є дуже цікавою, оскільки має значне часове охоплення, різні факти і карти. Мені вдалося придбати декілька примірників, які я і передаю зараз у бібліотеки. До речі, одну із цих книг я подарував бібліотеці в Мар’янівці, коли це селище святкувало своє 100-річчя.

Однак мені не хочеться бути «барином», хоча, напевно я і не можу себе ним вважати, оскільки я не якийсь олігарх. Проте багато людей стереотипно шукають у кожному депутаті «барина», який щось їм «порішає» або прийде і щось дасть. На жаль, це поки що ніяк не змінити. Дехто хоче системно вирішувати проблеми, а дехто вважає, що «барин» повинен щось зробити – світло на вулиці, колонку в будинку культури, однак це не є депутатською роботою і з людьми важко сперечатися про це.

– Ми пам’ятаємо ситуацію, яка виникла із Вашим включенням до постійних комісій обласної ради. Спочатку Ви мали стати головою комісії із міжнародних питань, потім намагалися перейти в комісію, яка займається інфраструктурними питаннями. В чому суть проблеми і чому питання Вашого переходу в іншу комісію не вирішується?

 – Історія з комісіями ще не завершилася. Виходячи зі своєї діяльності та навичок, я з великим бажанням хотів би працювати в постійній комісії з питань інфраструктури або в комісії з питань міжнародного співробітництва. Це дві комісії, де я можу абсолютно комфортно почуватися, адже я і раніше займався цими питаннями та володію необхідною інформацією.

Коли рада запропонувала обрати мене головою комісії з міжнародного співробітництва, я погодився. Однак моя колега дуже хотіла бути головою саме цієї комісії (мова йде про Юлію Вусенко – прим. ред.). Мені здається, що вона постійно мріяла про це, тому попросила передати їй місце голови міжнародної комісії. Як я міг їй відмовити? Людина хоче, горить бажанням, тому я як джентльмен, відмовився від головування у міжнародній комісії. Однак я попросив, щоб мене включили до інфраструктурної комісії, але, на жаль, депутати не бачать мене в ній. Чому так сталося я не знаю, адже знайти більш професійного гравця в цю комісію вони навряд зможуть.

 – А наскільки ефективним інструментом є постійні комісії обласної ради і чи мають їх рішення вплив на те, що ухвалює облрада?

 – Я думаю, що вони мають вплив, адже цей інструмент передбачений регламентом. Усі питання, які надходять у раду, спершу проходять через комісії. Члени профільних комісій отримують всю інформацію щодо питань, які розглядаються. Якби я був членом інфраструктурної комісії – я б також міг їх розглядати і надавати своє професійне бачення вирішення різних проблем. Однак якщо ти не працюєш у профільній комісії, ти не отримуєш цю інформацію. З іншого боку, це не заважає мені долучатися до роботи будь-якої комісії та надавати свої пропозиції.

Деякі депутати з інфраструктурної комісії радяться зі мною, адже не всі вони можуть професійно заглибитися в ці питання. Це було досить очевидно під час останнього засідання цієї комісії. Депутати мали можливість протягом місяця опрацювати мою ініціативу, але після участі в роботі інфраструктурної комісії, в мене склалося враження, що її члени не розуміють суть питань, з якими їм доводиться мати справу. Крім того, навпаки, вони звинуватили мене в некомпетентності та непідготовленості (Сміється).

Це стосується і законів, які знаходяться на порядку денному у Верховній Раді з початку року. Команда Зеленського зібрала важливі ініціативи щодо реформ у транспортній галузі у декілька законопроектів, які передбачають виконання зобов’язань перед Європейським Союзом (мова йде про законопроекти №5149, №5150, №5151, №5152 – прим. ред.). Я запропонував комісії з питань інфраструктури підтримати звернення від обласної ради до Верховної Ради щодо необхідності голосування цих законопроектів. Однак члени комісії, знову ж таки, відмовилися підтримувати таку ініціативу, мотивуючи це тим, що я непереконливий. Тому я і вважаю, що в комісіях повинні працювати професіонали, адже тоді є змога зробити щось корисне.

 – Так чи інакше Ви опікуєтеся питаннями інфраструктури. Чи є робота обласної ради конструктивною щодо вирішення проблем у цій галузі на Волині?

 – Складно сказати, де тут конструктив, адже на самому початку своєї діяльності я запропонував профільному керівнику облдержадміністрації прозвітуватися про стан виконання Програми розвитку інфраструктури. Є багато питань, які потребують роз’яснення, тому комісія інфраструктури направила відповідне звернення в ОДА, яка, в свою чергу, ніяк не відреагувала на нього. Однак і комісія також не наполягає на звітуванні.

Проте чим швидше ми почуємо звіт, тим швидше будуть напрацьовані зміни до Програми розвитку інфраструктури у Волинській області. Я розумію, що попереднього керівника інфраструктурного підрозділу облдержадміністрації зловили на хабарі (мова йде про Наталію Остапкович – прим. ред.), тому звіту ми наразі і не дочекалися. Саме тому очікую більш конструктивної позиції від нового очільника цієї установи.

 – Оцініть, будь ласка, стан доріг у нашій області у порівнянні з іншими регіонами України.

 – Я не можу не похвалити волинських дорожників, але на Волині дороги державного значення були завжди в значно кращому стані, ніж у більшості інших регіонів.

Що стосується місцевих доріг, то тут ми, на жаль, маємо менші успіхи. Наша область переважно сільська, тому й мережа місцевих доріг значно більша. Серед них є багато ґрунтових доріг, які становлять найбільшу проблему. Місцеві дороги, на відміну від державних, досить важко фінансувати, тому наявність таких доріг із найбільш примітивним покриттям відрізняє нашу область від інших регіонів. Над місцевими дорогами нам потрібно дуже багато працювати і того дорожнього фонду, який ми маємо, нам не вистачатиме ще протягом тривалого часу.

 – Нещодавно Ви запропонували ініціативу щодо справедливого розподілу коштів на дороги Волинської області. Розкажіть більш детальніше про це та на якому етапі знаходиться розгляд даного питання.

 – Раніше в Україні ніколи не було чесного розрахунку об’єму коштів, які ми маємо на дороги та як їх поділити між областями. Суть реформи дорожньої галузі полягала в тому, що певна кількість податків автоматично перераховується до дорожнього фонду. Крім того, була розроблена формула, згідно з якою ці кошти розподіляються по всіх областях. Було чимало критики за такий розподіл, що, мовляв, буде дуже важко робити великі проекти, адже кошти треба роздати всім. Проте в цей порядок розподілу грошей були внесені зміни, які передбачали врахування протяжності доріг та їх типу в усіх областях, тому кожна область отримувала кошти пропорційно до потреб. На мою думку, це досить справедливо.

Після того, як область отримує ці кошти, облдержадміністрація готує документи і ділить гроші на конкретні дороги. Питання полягає в тому, як поділити кошти більш-менш справедливо, щоб у кожній громаді щось робилося, щоб люди бачили результат. Потрібні рішення, як зробити так, щоб, наприклад, Берестечківська громада не відставала від Боратинської, а Поромівська від Ковельської.

Використавши постанову Кабінету Міністрів (№1085 від 20 грудня 2017 року – прим. ред.), у якій закріплені відповідні формули та принципи, я напрацював ініціативу та готове рішення, з яким і вийшов на інфраструктурну комісію обласної ради. Я пояснив, що нам треба врегулювати питання розподілу коштів шляхом внесення змін до Програми розвитку інфраструктури чи підписанням меморандуму між ОДА та обласною радою. Можливо не відразу, але протягом двох років реально запустити механізм, щоб усі кошти використовувалися на однакову протяжність доріг у кожній громаді.

Повторюся, що члени комісії упереджено поставилися до моєї ініціативи і вирішили лише запропонувати профільному департаменту ОДА погоджувати перелік доріг для ремонту з комісією. Для мене така ситуація є неприпустимою, тому я написав звернення в кожну громаду, в якому попросив про підтримку моєї ініціативи. Зараз до мене надходять відповіді про те, що ОТГ виступають за впровадження принципу розподілу коштів, який я пропоную.

 – Питання перевезень у сільській місцевості все гостріше постає у різних громадах. Чи можна комплексно вирішити цю проблему?

 – Проблема пасажирських перевезень є однією із найскладніших у світі. У Європі також зараз думають над тим, як реформувати систему перевезень. Ми розуміємо, що ця проблема стає більш гострою, якщо зважати на густоту населення Волині у сільській місцевості. Крім того, вирішення питань перевезень на місцевому рівні фактично неможливе, адже облдержадміністрація та обласна рада не мають необхідних нормативних інструментів, які дозволяють це зробити.

Проведення конкурсів на перевезення регламентується постановою Кабміну, яка, на мою думку, є застарілою. Якщо оголошується конкурс на маршрут, на який перевізники йти не хочуть, повинен бути інструмент, за допомогою якого держслужбовці можуть забезпечити перевезення на договірних умовах, у тому числі, й з бюджетів ОТГ, однак наразі це не дозволяється діючими нормами. Є громади, які готові оплачувати перевезення на договірних умовах із перевізниками, однак вони не мають права заключати такі договори.

Законопроекти, про які ми говорили на початку нашої розмови і покликані вирішити такі проблеми, однак Верховна Рада їх ніяк не може розглянути.

 – Давайте поговоримо про децентралізацію, яка наділила місцеву владу не лише значним фінансовим і владним ресурсом, а й не меншими обов’язками. Чи належно їх виконують сільські, селищні та міські ради на Волині?

 – Коли ми їздили в різні громади, я там зустрічав багатьох своїх однокласників та одногрупників. У всіх них я цікавився, чим вони займаються в ОТГ. Виявилося, що більшість із них раніше працювала в різних державних установах. Проте зараз громади переймають все більше адміністративних функцій, тому мої знайомі йдуть працювати в ОТГ, які шукають спеціалістів. Більшість громад не мають достатньої кількості кваліфікованих кадрів, щоб виконувати свої повноваження належним чином. Саме тому вони пропонують спеціалістам хороші зарплати, адже є розуміння, що без професіоналів буде досить важко. Однак, на жаль, не всі ОТГ мають фінансовий ресурс, щоб запропонувати таку зарплату, яка дозволить компетентним спеціалістам переїжджати з інших місць.

Крім того, багато питань не вирішуються на державному рівні. Ми часто з однієї кризи входимо в іншу, тому насправді громадам дуже важко. У зв’язку з цим, досить складно оцінювати їх діяльність.

Проблеми є в багатьох сферах: у медицині, адже людям доводиться долати десятки кілометрів до лікарів; у побутовому обслуговуванні, тому що в селах немає до кого звернутися, щоб відремонтувати холодильник; у доступі до ліків, оскільки аптеки є далеко не у кожному селі; у забезпеченні продуктами, бо до магазину також необхідно їхати у сусідні населені пункти. Якщо ти здорова молода людина, ти знаходиш сили та енергію або машину, щоб отримати всі необхідні послуги, але якщо ти хворієш і не маєш автомобіля – це стає проблемою.

Гострою залишається проблема підвезення дітей до шкіл. Діти змушені дві години добиратися до шкіл, декілька годин там вчитися, чекати, поки інші класи також завершать навчання, а потім знову їхати по дві години додому. Це якийсь жах.

Інше питання – дитяче дозвілля. Крім шкільного навчання у житті мають бути спорт, музика, розваги. У селах немає для цього інфраструктури – ні парків, ні дитячих майданчиків, ні цікавих гуртків.

І ось постає питання, яким чином громаді все це забезпечити? Як створити умови, щоб люди не виїжджали за кордон? Як людям надати необхідні послуги, щоб вони не виїжджали із сіл?

Село має багато переваг – зокрема, чисте повітря. В Луцьку я вже задихаюся, бо в місті набагато більше пилу. Влітку спека переноситься легше в селі, адже є більше водойм для купання. Однак інших переваг набагато менше. Візьмемо до прикладу Інтернет – від 3G і 4G залежать багато процесів – наприклад, дистанційне навчання дітей. Добре, що в деяких селах хоча б проведена оптоволоконна мережа.

Очевидно, що подолати цей розрив між містом і селом швидко не вдасться, але ми повинні щодня цим питанням займатися. Це повинно бути в кожного обласного депутата на порядку денному.

 – Півроку тому на одній із сесій обласної ради ви підняли питання щодо фінансування школи боксу в Ковелі, а нещодавно Ви знову озвучили це питання на одному із телевізійних ефірів. В чому суть проблеми та чому вона не вирішується вже тривалий час.

 – Це потрібно запитати в мера Ковеля та його заступника. Хлопці, забудьте якісь попередні нюанси у відносинах з іншими людьми і дайте своїй громаді можливість розвиватися. Не всі люди підуть вчити математику чи займатися музикою. Якщо хтось хоче направити свою енергію в заняття боксом, треба надати їм підтримку. Невже 12 чи 15 тисяч гривень є проблемою для Ковеля допомогти в утриманні цієї школи? Дітей, енергію яких просто потрібно правильно спрямувати, важливо виховувати в нормальних умовах, адже в іншому випадку вони можуть опинитися просто на вулиці.

Це ж крута школа боксу (йдеться про школу під керівництвом заслуженого тренера України з боксу Віктора Рогатіна – прим. ред.). В ній були виховані чемпіони та призери всеукраїнських та міжнародних змагань. Навіть виходячи із заслуг цих спортсменів, міська влада мала би приділяти увагу цій школі боксу. Я не розумію, чому керівництво Ковеля шукає якісь міжособистісні причини, щоб ніяк не допомагати цій установі.

З іншого боку, є цільова обласна програма. На мою думку, якщо подібним школам критично не вистачає оплати за місяць чи два, такі проблеми можна точково вирішувати за рахунок коштів обласного бюджету. Я це питання підняв і б’юся за його вирішення.

В одному із телевізійних ефірів мене запитали про Міністра молоді та спорту (Вадима Гутцайта – прим. ред.), а я не міг згадати його прізвище і пояснив, що якщо міністр не може вирішити питання школи боксу в Ковелі, то звідки я можу його знати. Якби він приїхав, ознайомився із ситуацією і дізнався, що утримання школи коштує 15 тисяч гривень на місяць, то цілком можливо, що постановою Кабінету Міністрів можна було б виділити ці кошти. Тому я і не знав цього міністра раніше.

 – Яке Ваше ставлення до вакцинації? Чому волиняни неохоче вакцинуються?

 – Ми давно програємо війну антивакцинаторам. Можливо, ковід змусить поглянути на цю проблему по-новому і все-таки змотивує людей вакцинуватися. В мене таке враження, що в Україні люди вже давно втратили віру в науку. Зараз вже виросло нове покоління батьків, учителів і лікарів, які самі ж і не вірять у те, що вони вчили.

В нас же не тільки ковід, а й дифтерія, гепатит, поліомієліт, кір, туберкульоз і так далі. Як можна собі уявити, що батьки свідомо будуть відмовлятися від щеплень своїх дітей? Нові батьки і лікарі, на жаль, дуже демократично ставляться до надзвичайно небезпечних загроз. Зараз вже виростають цілі покоління без щеплень, які стають носіями цих усіх хвороб. Саме тому людям складно пояснити необхідність вакцинуватися, адже їм протягом тривалого часу розповідали про недоцільність щеплень.

На одній із сесій обласної ради виступала заступниця голови ОДА (Людмила Тимощук – прим. ред.), яка благала нас, депутатів, звертатися до людей і просити їх щеплюватися. Ми ж не проти, ми тільки за, ми допомагаємо владі в цій інформаційній кампанії. Однак очевидно, що держава десь системно недопрацьовує у цій боротьбі.

 – Виділіть три головні пріоритети на наступний рік Вашої депутатської діяльності.

 – Перший пріоритет – це продовження децентралізації. Мені важливо знати, які процеси відбуваються у громадах, що їм необхідно і чим у цьому контексті їм можуть допомогти обласна рада і Верховна Рада. Проблем дуже багато, а ми, як місцеві депутати, мусимо вирішувати місцеві проблеми, а не загальнодержавні.

Друге питання – це доступна інфраструктура. І транспортна доступність, і справедливий розподіл коштів на дороги будуть у фокусі моєї уваги.

Третє питання – це вирішення проблем зі сміттям. Зараз ми опрацьовуємо цю тему, збираємо інформацію. Я думаю, що на другий рік свого депутатства я вийду з конкретними ініціативами щодо цього питання.

 – Одним із правил депутатської етики є заборона використання депутатського мандата в особистих інтересах. Наскільки це взагалі можливо сьогодні?

 – Чесно кажучи, я не задумувався над цим питанням (сміється, - ред.). Що дасть депутатське посвідчення, навіть якщо мене зупинять патрульні на дорозі? Я думаю, що якщо поліцейський побачить, що він зупинив депутата, це додасть йому ще більше мотивації покарати його. Тому я не буду апелювати, що я депутат у таких випадках. Однак якби комусь була потрібна допомога – то так, я б використав свій статус, щоб допомогти тому, хто в біді.

Найбільше чим я користуюся – це правом на першочерговий прийом у керівників установ та організацій. Маючи купу проблем людей для вирішення, я завжди піду прямо до керівника, який може допомогти у різних ситуаціях. Те ж саме стосується і випадків, коли я працюю над різними ініціативами і прошу приділити мені увагу.

 – Давайте поговоримо про соцмережі. Наскільки Ви є активним користувачем Фейсбуку, Інстаграму, Твіттеру і Тік-Току? Чи використовуєте Ви їх у робочих цілях?

 – Так, соцмережі – це той інструмент, який я широко використовую, оскільки далеко не до всіх медіа в області є доступ. Фейсбук, Інстаграм та інші соцмережі – це прямий і вільний доступ мене до виборців і виборців до мене. Діалог у нас повний, ми навіть проводимо прийоми громадян онлайн у Фейсбуці. Крім того, найближчим часом ми плануємо записати інтерв’ю щодо питань, які люди задають мені в соціальних мережах.

У багатьох виборців немає можливості особисто зустрітися з їх депутатом чи прийти на його прийом, тому Фейсбук стає чудовим виходом із ситуації. Це все потужний інструмент, але його, на жаль, недостатньо, оскільки у віддалених селах немає Інтернету.

 – Яке Ваше дозвілля? Чим Ви захоплюєтеся і чи вистачає вільного часу на втілення своїх інтересів і бажань?

 – Я маю один день на тиждень, коли ходжу в баню і дуже тішуся з цього (сміється, - ред.). Це і є моє дозвілля. А якщо серйозно, то хотілося б більше часу проводити із сім’єю. Крім того, я займаюся творчістю і сподіваюся, що скоро моя збірка поезії вийде в світ. Я також трохи граю на гітарі. Ще я дуже люблю подорожувати і тут моє дозвілля пов’язується із депутатською діяльністю, тому що десь за містом я дійсно відпочиваю.

 – Завершити нашу серйозну розмову хотілося б не зовсім серйозним запитанням. Ви – Іван Іванович і Ви назвали сина Іваном. Це сімейна традиція і чи наполягатимете, щоб син назвав онука Іваном? Династія Іванів Івановичів триває вже давно?

 – Так. Якщо дід – Іван, батько – Іван, я – Іван, син – Іван, то це вже традиція. Навряд чи я зможу сина змусити назвати свого сина Іваном, але своїми вчинками і діями хочу переконати його, що це класна ідея (сміється, - ред.).

 

 

 

Коментар
20/01/2022 Четвер
20.01.2022
19.01.2022
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром