«Країна в нас живе шикарно, але нам у ній шикарно жити не дає», – Остап Дроздов у Луцьку

07 Листопада 2017, 11:40
6095

Журналіст Остап Дроздов презентував свою другу книгу «№2».

Зустріч письменника з лучанами відбулася у понеділок, 6 листопада у книгарні «Є», що на вулиці Лесі Українки.

Остап Дроздов розповів про громадянську позицію, журналістику та сам роман. Ще на початку презентації автор зазначив, що його часто запитують, як у ньому вживається  іпостась журналіста і письменника, адже це зовсім два різні начала.

«В медійній журналістиці я плаваю, бо там вже давно, вже майже 20 років і власне там, як риба у воді. В письменництві, в літературі я літаю і це зовсім інший стан. Якщо в журналістиці все, що є світом - наді мною, воно на мене тисне, воно мене дратує, постійно втягує, це - товща води, подій, тенденцій, фактів, які треба аналізувати, то все це наді мною. А в літературі все це піді мною, я можу над цим вивищуватись, бачити це дуже здрібнілим, дуже малим, я можу бачити це скраю і це зовсім інший стан. Тому я буду трошки починати плавати, але хотів би вже літати і сьогоднішня зустріч буде частинкою взлету», – поділився думками Остап Дроздов.

Мені  навіть некомфортно бути щасливим в країні, все ж таки більше нещасливих людей
Мені навіть некомфортно бути щасливим в країні, все ж таки більше нещасливих людей

Письменник говорить, що не може не реагувати на те, що коїться поза його приватним щастям. Приватно Остап – щаслива людина, у нього все добре в професії та власному житті, він отримує насолоду від того, що бачить плоди своєї діяльності.

«Мені  навіть некомфортно бути щасливим в країні, все ж таки більше нещасливих людей.  Я мушу з тієї капсули приватного комфорту виходити в абсолютний дискомфорт і ним є власне те, що я умовно називаю «країна». Це щось збірне з чим ти лягаєш, з чим встаєш, ти постійно на це реагуєш, воно постійно дотерміновує собою твої думки і таке враження, що всі  ми поглинуті нею», – говорить письменник.

Баладно-ліричний роман «№2» про любов, і як каже сам автор, трошки надривний, діаспорний. Там є навіть така фраза, країна це не «У», тому що для різних людей, для різних персонажів це різні країни, але все це об’єднується навколо тієї фрази, що «країна в нас живе шикарно, але нам у ній шикарно жити не завжди дає».

Остап Дроздов презентував свою другу книгу «№2».
Остап Дроздов презентував свою другу книгу «№2».

Остап Дроздов пояснює, що відчуває повну невзаємність з країною. Йому це не подобається, через це зародився внутрішній протест і маніфест зболеної громадянської самоти.

«Зараз ставляться такі умови, коли від тебе вимагається багато чого, ти багато що мусиш, але ти не отримаєш навіть половини з того, що ти вклав як донор у свою країну», – каже письменник.

У романі оповідач звертається не до чогось абстрактного, гуманітарного, а до конкретної особи, до своєї уявної країни. Він запитує її «за що я маю тебе полюбити?» і він уточняє, що не за красиві поля, ріки, ландшафти, пейзажі і гори і так далі. Тому, що закордоном не менш гарні озера й поля і все інші.

Глядачі уважно слухають розповідь Остапа Дроздова
Глядачі уважно слухають розповідь Остапа Дроздова

«Я об’їздив весь світ і можу сказати, що є набагато красивіші і ліпші країни, і ти не мусиш бути щасливим там, де ти народився. Хто сказав, що ти маєш жити тільки там де народився? Час змінюється і третє тисячоліття це – час, коли людина сама обирає місце свого щастя. Ця розмова з країною, власне моїх персонажів відбувається з вимогою взаємності і я хотів в літературу запропонувати таку рекетирську тему ставлення до країни. Ми повинні її рекетнути, пошантажувати і витрясти ту взаємність, бо вона не роздуплиться ніколи», – переконаний Остап Дроздов.

Під час зустрічі, письменник виділив одного персонажа в тексті, який для нього є важливим. До цього персонажа він підходив дуже прискіпливо, це та кого ми називаємо заробітчанкою. Вона в середині тексту міняє своє ім’я з Рома кирилицею, на Рома латиною. Рома кирилицею є абсолютно нещасливою жінкою, її поза 40, вона живе у невеличкому містечку, позаморальному і дуже цнотливому, де всі такі побожні і правильні. А вона в силу своєї вродженої широти думки, яскравості відсуває, що перевершує масштаби місця свого проживання.

Сьогоднішня зустріч буде частинкою взлету
Сьогоднішня зустріч буде частинкою взлету

Вона виїжджає у свій Неаполь і там стає абсолютно щасливою. Вона розквітає саме там,  закручує дуже еротичний, пізньо-віковий роман. Також Дроздов зазначив, що напевно всі заручники того стереотипу, що ті хто виїхали мучаться, плачуть вночі по скапах, що вони такі погані покинули свою сім’ю.

«Я побачив іншу сторону цього всього, я почав розмовляти з Ромами, коли вони були під шафе, коли був хороший настрій, Різдво, Великдень… Тоді вони починали говорити про те, що мене абсолютно розвернуло до цієї теми, я зрозумів що вони щасливі там. Я побачив, що в них є пекучий сором за це щастя, що вони ніби вибачаються, що як це так, я посміла бути щасливою там, де я є на чужині і це такий докір самим собі. Я просто прочитував їхні вибачення перед всіма, зрозумів, що в них є дві особистості. Ці особистості проявляють себе у тому відрізку тексту, де описується стан від’їжджання зі Львова усіх цих Ром. Вони їдуть і салоном розсіюється панахидна мряка, вони всі пообнімались, попрощались з дітьми. Чим ближче вони наближаються до того західного кордону, а для них це не просто кордон, це – прірва між світом, де все окей, де тяжко, але ти розумієш,що за це ти будеш мати винагороду. Де вже все придумано, де ніхто не шукає п’яте колесо, де все працює для того щастя, ти або умудряєшся це використовувати, або ні. Та між світом де «ну слухайте (розчаровано)», – розповідає про героїню письменник.

Дроздов уміє додавати в розмову і комічні моменти
Дроздов уміє додавати в розмову і комічні моменти

У тексті Рома розуміє, що її діти тут паразитують, а потім вони мають сьомі айфони, квартирки, бо в такий спосіб мама відкупляє свою вину за відсутність. То це особистість для «тут», а потім, як вона перетинає кордон, вона вже зовсім інша, вона грає настроєм, робить зачіски, красить губи. Вона вже починає бути тією апенінкою. Біля автобусу їх вже зустрічають їхні італійці, які купають їх у компліментах, чого їхні чоловіки не роблять.

Коли Остап побачив їх щастя, йому просто захотілось зафіксувати цей стан, він хотів наділити свою Рому такими вакханальними рисами, щоб вона боролась зі своїм віком, з гендерними стереотипами своєї країни про таку скуту недолюблену жінку.

Рома – це лише один персонаж з книги «№2», у творі їх декілька і у кожного своя непроста історія непорозумінь, дивувань та життя із своєю країною».

Остап Дроздов підписує книги
Остап Дроздов підписує книги

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром