«Гармидер» показав лучанам поезію війни і втечі

07 Жовтня 2017, 14:10

3334

На фестивалі «Meridian Lutsk» презентували виставу «Монодії в червоному».

На сцені – випалена вугільна межа та «голі» актори, які ніби повстають із мертвих. Вони наспівують мелодію, яка з’являтиметься протягом всієї вистави. Під наспівування на передній план вийшов чоловік, і одягнув червоний плащ.

Так розпочалася вистава театру-студії «Гармидер», підготована спеціально до Міжнародного поетичного фестивалю «Meridian Lutsk». Прем’єра вистави «Монодії в червоному» відбулася у п’ятницю, 6 жовтня у приміщенні бібліотеки імені Олени Пчілки.

Актори виступали в червоному одязі

Вистава показує долі семи поетів із семи різних країн. Об’єднані часом, війною та вимушеними переміщеннями, вони могли кардинально відрізнятися за творчістю, але бути схожими за життєвими долями.

Актори, ніби в пришвидшенні, показували життєвий шлях поетів. Дитинство, творчість, слава, війна та втеча виражалися символічними рухами, які повторював кожен із акторів. Однак, характери та принципи творців робили кожен виступ унікальним.

«Гармидер» показав лучанам поезію війни і втечі

Упереміш із біографічними даними, у монологах акторів з’являлися вірші. Кожного разу вірш демонстрував певний етап із життя автора, і був надбанням чиєїсь національної культури.

«Їх поєднує те, що вони великі поети. Відомі, невідомі, чи відкриваються тільки зараз. Хтось отримав Нобелівську премію, як Чеслав Мілош, а хтось і досі не реабілітований, як білоруска Лариса Геніуш. Подумати! В наш час досі не реабілітована політична ув’язнена – це просто в голову не вкладається. Але це факт.

Їхня поезія має високу художню цінність. Але вони дуже різні – з різними характерами, з різним відношенням або прив’язкою до своєї землі, до своєї мови. З різними життєвими особистими долями, і, відповідно, поезією теж», – розповідає режисер театру-студії «Гармидер» Руслана Порицька.

На сцені – випалена вугільна межа та «голі» актори, які ніби повстають із мертвих

«Гармидер» показав лучанам поезію війни і втечі

За її словами, колір вистави має неабияке значення.

«Філософ культури Мирослав Попович визначає ХХ століття як криваве червоне століття. Це століття червоного терору, воєн. Іншого кольору в цьому контексті ми просто не побачили», – додає режисерка.

Варто зазначити, що виставу підготували, перебуваючи у Карпатах. Там актори самі формували тексти своїх виступів, вибирали важливі віхи біографії та творчості поетів, яких грали. Важливим елементом підготовки вистави була пластика. Постановка дуже динамічна, сповнена руху, танцю, бігу.

«Ці поети – вони постійно діють. Є якась внутрішня дія. Чи то кохання, яке крутить їм голову. Чи то їхня творчість, яка теж змушує їхню душу, чи то крутитися в танці, чи то битися в конвульсіях, якщо це тяжке якесь народження. І це теж рух. Вони постійно в активному стані», – пояснює режисерка.

Активність персонажів зумовлена також тим, що окрім обпаленого «кордону» на сцені не було нічого зайвого. Жодних декорацій – тільки актори, і їхній рух.