Спогади учениці про школу №19 у Луцьку

У 1983 році у Луцьку відкрили нову школу за номером 19, яка вже наприкінці 1980-х років користувалась неабияким авторитетом.

Мені,  дитині з 33-го кварталу, хотілось навчатись саме тут. Вимоги до учнів теж були високими. Оскільки я не ходила в садочок, то довелось добре потрудитись, освоюючи програму для першого класу шестирічок. На потоці в нас навчалось по п’ять паралельних класів, навіть конкурс в школу був, брали не всіх.

Перша моя вчителька - Євдокія Родіонівна Татушко. Добра та вимоглива водночас. Її учні повинні були мати хороший рівень знань. Лише зараз, через роки, починаєш розуміти, що деякі виховні моменти вчителів були просто необхідні! Що мені найбільше запам’яталось з перших класів, так це те, що вимагали техніку читання і зразкову дисципліну.

В молодших класах ми брали участь в багатьох заходах, готували вистави, репетирували свої слова, а батьки шили костюми та збирали оплески. Постійно був якийсь рух. Початкова ланка школи навчалась на другому поверсі, це був один великий світ! А на третьому і четвертому були старшокласники, туди ми рідко ходили, це був другий, невідомий світ, поки для нас, малечі, недосяжний. Пам’ятаю шкільні коридори нашої школи, на перервах вони були переповнені…

Із п’ятого класу моїм другим керівником була дуже чуттєва, проте авторитетна вчителька української мови та літератури Софія Миколаївна Куліш. Особливістю старших класів була більша кількість предметів та вчителів.

В цей святковий день хочеться згадати творчий підхід вчительки зарубіжної літератури Оксани Франчак, яка майже на кожен урок приносила нам різні музичні платівки, книги, організовувала уроки-вистави, все хотіла долучити нас до прекрасного. Вона стимулювала багатьох із нас писати свої власні вірші.

Цікавими були уроки колоритного фізика Кость Віктора, який був не дуже щедрий на п’ятірки, проте вмів зацікавити учнів своїм предметом.

Вчитель хімії Удовенко Лариса мала свою неповторну харизму. Пам’ятаю, першу половину уроку ми сиділи і розглядали її модний образ, а тоді вже вивчали формули.

Моїми улюбленими уроками була історія, яку викладала Валентина Іванівна Алєксеєнко, географія – Галина Іванівна Лялевська. Предмет «Людину і суспільство» в нас читав сам директор школи Анатолій Михайлович Луцюк . Учні його дуже любили і поважали! Думаю, що одна із його заслуг є і те, що школа тоді була на високому рівні.

Напевне не лише я, а й багато моїх однокласників сьогодні, ходячи в спортзали, згадують під час тренувань настанови вчителя фізкультури Василя Миколайовича Романіва. Коли ми забували форму, чи прогулювали урок, він потім дивився на нас таким поглядом, ніби знав, що в дорослому житті всі ці прогули нам виллються підходами в тренажерці. Тому порада учням: не прогулюйте фізкультуру!

Як можна не згадати наш шкільний хор і його беззмінного керівника Адама Петровича Горбатюка?! Скільки він написав пісень та музики для наших виступів, ніхто не знає! Але, повірте, для нас це тоді були хіти. Ми відчували себе маленькими зірками. Дякую йому за ці хвилини слави.

Робота наших вчителів була не марною. Судячи хоча б з мого класу та тих учнів, які навчались приблизно тоді, коли я, наші вчителі все робили правильно. Хтось займається наукою, хтось став бізнесменом, футболістом, священиком, воїном АТО, хтось виховує вже кілька дітей, а головне - всі стали гарними людьми!

Сьогодні в ЗОШ № 19 новий директор - Анжела Масиник, професіонал з багаторічним досвідом в галузі освіти, яка має багато гарних ідей та вже почала їх реалізовувати, для того, щоб школа знову стала кращою не лише на 33 кварталі, а й в місті. В День вчителя хочеться побажати усьому вчительському колективу школи терпіння, натхнення, нових ідей та сил для їх втілення.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО