Архів оунівця Чигрина урочисто передадуть Волинському краєзнавчому музею

15 Червня 2021, 12:50
Михайло Чигрин 1132
Михайло Чигрин

Матеріали оунівця Михайла Чигрина його дружина Марічка Галабурда-Чигрин нещодавно надіслала представниці Українського інституту національної пам’яті на Волині, історикині Лесі Бондарук. Після ознайомлення з архівом Михайла Чигрина вона офіційно передає його у Волинський обласний краєзнавчий музей.

Про це Район.Історія повідомила Леся Бондарук.

У п'ятницю, 18 червня о 12:00 годині у Волинському обласному краєзнавчому музеї відбудеться передача матеріалів з особистого архіву волинянина Михайла Чигрина з Австралії у фонд музею.

«У цьому архіві чимало важливих експонатів з історії України і Волині. Зокрема, збереглися листи його першого кохання – Лідії Кушнірук із 1935 до 1943 років. У них, поміж романтичними словами і мріями закоханої дівчини, чимало важливої історичної інформації про події, які вона бачила на Волині. Є розповідь про розстріл в’язнів Луцької тюрми, репресії польської та радянської окупантів та інше. Є також щоденник Михайла Чигрина, який він вів із 1939 року. Є його документи, атестати з навчання, листи до друзів, книжка спогадів про своє життя, упорядкована дружиною – Марією Галабурдою-Чигрин. Особливо багато є фотографій з різних періодів його життя. Серед них зустрічаємо у фото учнів та викладачів Луцької гімназії у 1 червня 1933 року, зустріч Михайла Чигриним патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого у 1968 році в Сіднеї та багато інших.

Окремо хочу виділити знахідку – візитівку відомого українського архітектора, політичного та державного діяча Сергія Тимошенка. На ній вказана адреса, за якою він працював у Луцьку – вулиця Матейка, 26. Вважаю, що відтепер ми маємо ще один важливий доказ і аргумент для перейменування, згідно закону про декомунізацію, вулиці Ярощука іменем Сергія Тимошенка.

Упевнена, що всі ці матеріали у Фонді Михайла Чигрина у Волинському обласному краєзнавчому архіві стануть основою для різних експозицій з історії Волині та волинської діаспори, а також дослідники матимуть теми і документи для наукових відкриттів», – наголосила Леся Бондарук.

Читайте також: Перстень коханої як символ розлуки: історія кохання оунівців з Жидичина

Листи Лідії Кушнірук
Листи Лідії Кушнірук

Щоденник Михайла Чигрина
Щоденник Михайла Чигрина

Візитівка Сергія Тимошенка
Візитівка Сергія Тимошенка

Михайло Чигрин зустрічає Йосипа Сліпого, 1968 рік
Михайло Чигрин зустрічає Йосипа Сліпого, 1968 рік

Читайте також: Архітектурний слід екс-міністра УНР на теренах Ківерцівщини

Довідково:

Михайло Чигрин народився 28 жовтня 1915 року в місті Мценськ Орловської губернії, куди його батьки були евакуйовані на початку Першої світової війни. В 1918 році сім’я повернулася у село Жидичин поблизу Луцька. Після закінчення сільської початкової школи Михайло продовжив навчання в Українській гімназії імені Лесі Українки в Луцьку.

У 1933 році по закінченні гімназії Михайло був ув’язнений польським урядом на 5 років за політичну і культурно-освітню діяльність в ОУН. Сидів у Луцькій тюрмі. У 1934 році за діяльність в ОУН польська влада знову арештувала Михайла та його друзів. 11 грудня 1935 року Михайла Чигрина поляки засудили на 5 років ув’язнення за те, що був пресово-пропагандивним референтом Окружної Екзекутиви ОУН.

Вірш Михайла Чигрина
Вірш Михайла Чигрина

У березні 1939 році Михайло Чигрин емігрував. Спочатку навчався на богословському факультеті Белградського університету, а потім перейшов на медичний факультет Університету в Загребі. Михайло Чигрин після завершення навчання став зубним лікарем, був активним діячем української громади в Загребі й Белграді. 

Кілька років Михайло – референт молоді при Українському Представництві в Хорватії: опікувався українськими студентами, здобував для них стипендії у хорватської влади. Після Другої Світової Війни переїхав у місто Філлах в Австрії, де працював дантистом. 

Для допомоги українцям-втікачам, займався створенням Українського Червоного Хреста. Разом з іншими організовував Український Допомоговий Комітет у Каринтії, спочатку був його секретарем, а потім головою. Брав активну участь в організації парафії УАПЦ у Філлаху. Був провідним діячем в таборах біженців для воїнів УНР. 

Михайло Чигрин
Михайло Чигрин

У червні 1949 року переїхав в Австралію. Входив до різних українських громадських та релігійних організацій. Багато років очолював ОУН (м) в Австралії. У 1965–1975 роках співпрацював із журналом УАПЦ «Наш Голос», газетою «Вільна думка», був членом редколегії журналу «Праця й Церква».

Брав активну участь в організації «Пласту», виконуючи в ній різні провідні функції (фінансово-господарський референт Крайової Пластової Старшини, голова Пластунів Сеньйорів, тощо). У 1972 році став фундатором і головою Товариства волинян в Австралії. Багато років очолював ОУН (м) в Австралії.

У 1975 році Михайло Чигрин одружився зі співачкою Марійкою Галабурдою з Бельгії, українкою за походженням. У 1977 році подружжю Чигрин запропонували роботу редакторів й дикторів на Австралійському державному радіо – СБС (SBS), де вони пропрацювали багато років. 

В 1987 році Михайло Чигрин очолив Єпархіяльний Ювілейний Комітет 1000-ліття Хрещення України УАПЦ в Австралії й Новій Зеландії. Брав активну участь в організації «Пласту» виконуючи в ній різні провідні функції (фінансово-господарський референт Краєвої Пластової Старшини, голова Пластунів Сенійорів, тощо).

Михайло Чигрин активно цікавився подіями на Батьківщині – симпатизував учасникам акції «Україна без Кучми!», любив читати сайт «Майдан». Він відійшов у вічність 4 листопада 2001 року. Похований на цвинтарі в Руквуд на відділі Української Православної Церкви в Мельбурні (Австралія).

Марія Галабурда-Чигрин народилася 31 серпня 1950 року в невеличкому бельгійському містечку Звартберг. В дитинстві Галабурда-Чигрин відвідувала бельгійську народну школу, потім гімназію в місті Генк і паралельно – «лекції музики», де вчилася співу.

 У 1966 році, співаючи арію Одарки із опери «Запорожець за Дунаєм», Марія склала вступні іспити до Королівської консерваторії в Антверпені. Виступала на концертах учнів консерваторії лише з українськими піснями. Ніколи не відмовлялась від участі в будь-якому концерті української громади в Європі. Марія Галабурда удосконалювала вокальну майстерність в Італії, виступала в Римі

«Блаженнішому митрополитові й кардиналові Йосипові Сліпому подобалося, як я співаю», – згадує співачка. 

Марія Галабурда-Чигрин
Марія Галабурда-Чигрин

У 1974 році відбулося її успішне концертне турне по всіх українських поселеннях Австралії, у 1974 – 1975 роках – у Великій Британії. Сольні виступи відбулися також у Франції, Німеччині, Бельгії. У 1977 році Марійці Галабурді-Чигрин із чоловіком запропонували роботу редакторів й дикторів на Австралійському державному радіо – СБС (SBS), де вона пропрацювала 16 років. Найбільше її статтей з’явилося в газетах «Шлях Перемоги» (Мюнхен), «Українська думка» (Лондон) та «Вільна Думка» (Сідней)».

Марія Галабурда-Чигрин, починаючи з 1990 року, як журналіст, чотири рази їздила в Україну. Активно наближала державну незалежність Батьківщини своїми патріотичними публікаціями у пресі. Результатом став випуск книги спогадів у книжці «Україно моя, Україно», яка вийшла друком в Україні в 2000 році. 

Була в гостях у Жидичині, на могилах батьків Михайла й інших членів його родини. Після смерті чоловіка вона продовжувала активну громадську діяльність до сіднейської газети «Вільна Думка», газети «Церква й Життя», яка виходить в Мельбурні, веде свою сторінку у Фейсбуці. У 2020 році відзначила 70-ліття. 8 червня 2021 року повернулася жити на батьківщину у Бельгію.

Лідія Кушнірук-Жуменко – жінка, яка була першим коханням Михайла Чигрина. Народилася 5 квітня 1912 року в Жидичині. Навчалася у Луцькій гімназії. Двічі у 1934 і 1935 роках була арештована польською владою й ув’язнена в луцькій тюрмі за підозрою у причетності до ОУН. Звільнилася у квітні 1936 року.

Лідія Кушнірук-Жуменко, 1956 рік
Лідія Кушнірук-Жуменко, 1956 рік

Із приходом радянської влади, уникаючи репресій, у грудні 1939 року з групою членів ОУН нелегально перейшла кордон у Польщу. Працювала вчителькою української мови у сільській школі села Стрижів на Холмщині. Під час німецької окупації України, у січні 1942 року повернулася на Волинь. Вчителювала у рідному селі Жидичин.

У квітні 1946 року під час другої радянської окупації Волині Лідію Кушнірук заарештували за підозрою у причетності до ОУН. 7 червня 1946 року Військовий Трибунал військ Міністерства внутрішніх справ Волинської області без участі сторін обвинувачення і захисту, без свідків засудив Лідію Кушнірук за статтею 54-1 «а» на 10 років виправно-трудових таборів із поразкою у політичних правах на 5 років і конфіскацією майна. 

Відбула понад 8 років в одному з таборів ГУЛАГУ. Після звільнення вийшла заміж за колишнього політв’язня Івана Жумейка і переїхала у Казахстан. Після смерті чоловіка, у 1975 році повернулася в Україну. Приїхавши на Волинь, оселилася в Луцьку, на Вишкові, у рідного брата Хоми Кушнірука. Згодом купила собі пів хатини у Жидичині.

Дочекалася незалежності України. Вона активно цікавилася усіма подіями національно-демократичного відродження.  Лідія померла 3 грудня 2003 року. Похована в рідному селі.

Жидичин, 1980 рік. Фотограф Дозя Володимирів
Жидичин, 1980 рік. Фотограф Дозя Володимирів

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром