Як розпочався День Незалежності у Луцьку

24 Серпня 2017, 12:36

2845

Ще не було восьмої ранку, як біля облдержадміністрації зібралось багато люду. Адже у Луцьку 24 серпня День Незалежності розпочався із урочистого молебеню на Київському майдані.

На колективну молитву зібрались і великі, і малі. Дівчата та хлопці у вишиванках чіпляли людям жовто-сині бантики, у багатьох в руках були квіти.

Попри прохолоду лучани не розходяться.

Після закінчення служби владика Луцький Йосафат Говера привітав усіх зі святом:

«Ми маємо немало різних святкувань кожного року, але цей день має щось своє притаманне, що його вирізняє понад усе. Бо як дитина починає своє життя з народження, так і держава має свій день, коли вона народжується, коли вона вбирає від своїх предків усе, що надбане впродовж віків: культуру, традиції, мову, історію і багато інших ознак, які вирізняють цей народ, цю державу.

Цей день робить нас гідними стати поряд із іншими народами, про цей день мріяли багато людей які, можливо, не дочекались цього великого свята.

Людей вивозили з України... і багато з них мріяли повернутись назад, щоб поцілувати цю землю. Тому цей День Незалежності потрібно кожному з нас цінувати, бо він политий кров'ю мільйонів. І нехай Господь допоможе зберегти нам цю державу...»

Після молитви відбулось покладання квітів до пам’ятного знаку «Борцям за волю і незалежність».

Далі усі вирушили в урочисту ходу від Київського до Театрального майдану. Саме під час цього масштабного і красивого дійства відчувся спільний дух, патріотизм та єдність лучан. Військові, дівчата й хлопці в українських вбраннях, священники і звичайно жителі міста – до ходи долучились сотні людей.

А музичний супровід саксофонів та барабанів лише додавав урочистості та ще більшого відчуття свята. Під час ходи люли зупинились щоб покласти квіти і до пам'ятника Тарасу Шевченку.

Прибувши у центр Луцька, вшановували пам’ять загиблих Героїв Небесної Сотні та воїнів АТО. Усе розпочалось із панахиди, а закінчилось покладанням квітів до стенду загиблих воїнів.

Тривожна мить, адже болюча рана, що ховається у абревіатурі АТО, так і не гоїться. Під час хвилини мовчання чутно було плач матерів, у тремтячих руках – хустинки.

Митрополит Луцький і Волинський Михаїл сказав, що цей стенд – це місце примирення і єднання:

«Наші воїни йшли на Майдан з любов'ю в серці. Ніхто не збирався бути Героєм, йшли за велінням серця захищати свою державу, берегти Батьківщину.

Ці фотографії – це очі людей, які бажають нам сьогодні берегти нашу Незалежнісь. Це очі чоловіків, які питають наше серце, наскільки ми бережемо те, за що вони віддали свої життя.

А ми черговий раз просимо у Бога для них Царства Небесного, черговий раз згадуючи їх, ми питаємо у своєї совісті чи гідні ми того, щоб стояти біля цього стенду... Ми говримо, що бережемо нашу землю, державу, робимо усе можливе. То знаєте, це тут треба сповідати й сповідатися. Тут кожен сповідає сам себе, своє сумління...»