«Такий музейний треш я зустрічаю вперше у житті», – турист про екскурсію до луцького підземелля

Киянин поділився своїми «незабутніми» враженнями від екскурсії у підземелля в історичному центрі Луцька.

Описом своїх пригод під заголовком «Страх і холод у підвалах костелу Петра і Павла»  Юрій Романенко поділився на своїй сторінці у Facebook.

Далі пропонуємо нашим читачам ознайомитись з перекладом цього допису:

«Якщо ви будете у Луцьку і вирішите вбити годину часу, то обов'язково вбийте її на так звану екскурсію у підземелля храму Петра і Павла.

Був жаркий день, коли я вирішив зробити вилазку з дітьми і дружиною у Луцький замок. Аеліта вперше опинилась у замку і була дуже задоволена. Питала, по кому стріляли на мурі, полізла працювати з гвинтом Архімеда у музеї стародавніх технологій, коротше кажучи, знайомилися з старожитностями. Як то кажуть, ніщо не віщувало біди. 

І тут ми вирішили сходити на екскурсію в підземелля костелу Петра і Павла. Для цього потрібно було дочекатися 14-00, щоб потрапити туди у складі групи. Ми взяли квитки, і нам сказали, що треба «швидше бігти», бо не встигнемо. В догонку касир нам прокричала, щоб ми взяли її кофту для Аеліти, «тому що там під землею холодно». Це повинно було насторожити, але ми пішли.

Зібралося 25 осіб, багато з дітьми. Нарешті, о 14:10, з'явився дідусь. Від нього несло несвіжою білизною. Він відкривав двері замку і ніяк не міг потрапити. Дружина сказала мені на вухо: «Якщо він ще буде екскурсію вести, то нам п***ць».

Так! Він був екскурсоводом. Швидше за все, він пережив інсульт, тому що говорив якось незв'язно. Перед спуском в підземелля він категорично заборонив там будь-що фотографувати, крім другого поверху. Мовляв, там якісь круті фрески і не можна.

Як тільки ми спустилися вниз, то відразу ж він закрив двері на навісний замок. Усе! Відступати було нікуди. 

Потім він роздав сім піджаків для дітей і жінок. «Тільки заборонено відкручувати гудзики». Та таке в голову навіть не могло прийти, а тепер всі втупилися на гудзики на предмет, як їх можна крутити.

Кращі експонати в підземеллі костелу Петра і Павла в Луцьку – якісь цеглини з відбитками слідів кота і корови, череп коня і якась гомілкова кістка.

Як я вже сказав, екскурсію веде дід-маніяк, котрий годину катує людей маячними розповідями, половину яких не розчути, закриваючи за собою на замок двері, аби група не розбіглася при температурі 13 градусів, в яку довірливі любителі історії йдуть в футболках і шльопанцях. Ми пішли з дітьми.

В принципі, такий музейний треш я зустрічаю вперше у житті. 

У багатьох там почалася істерика і починалися приховані схлипування і регіт, слухаючи маревний напалм діда в дусі: «Ось перед вами обгоріла балка» і 10 хвилин чеше про неї. Або, «тут лежить польська аристократка, яка померла чи то від пологів, чи то від отрути. Але перед цим вона народжувала, так що навряд чи від пологів». 

З великою честю дід дозволяв подивитися на купки черепів в дусі картин Верещагіна «Апофеоз війни». Повторно повертатися було не можна. В принципі, ці черепи і уламки цегли і є ядро експозиції. Фрески виявилися невидимими, тобто вони як би десь були на стелі, але їх рішуче було складно розглянути. Перехід з приміщення в приміщення регулювався дротами, які дід відкривав та закривав поки група стояла в тісноті, та не в образі.

Дід пильно стежив за порушниками порядку, яким загрожувало вигнання з цієї волинської «Сікстинської капели» в разі виявлення гріха. Один хлопець щось сфоткав, так дід змусив його показати фото. Втім, всі фоткали на зло, тому що дід являв собою маленьку владу і поводився як маленький деспот, а українці люблять гадити владі. Так що тут відразу почався базовий соціальний конфлікт.

Ми з дружиною згадували Ватикан, де за нами ніхто не бігав посеред розсипів світової культури, і нас починало рвати від сміху, дивлячись на ці вкриті грибком стіни, розписані в дусі «Тут був Вася одна тисяча дев'ятсот вісімдесят один». Всі мріяли покинути ці катакомби, але дід був невблаганний: «Та ви що, які 15 хвилин, ще мінімум 20, мені треба вам все показати». А те, що воно нах*р нікому не потрібно, його не цікавило.

В принципі, дід, звичайно, цього не знав, але в цій екскурсії вся суть відносин держави з суспільством. З тебе збивають 75 гривень за те, що тобі не потрібно, тебе ставлять раком і змушують робити те, що тобі не потрібно, ти не можеш піти від того, що тобі не потрібно, тому що тебе закривають один-на-один з людиною, яка, напевно, навіть найкраща у своїй справі, але ця справа взагалі нікого не цікавить, тому що люди платять гроші за цікаві та яскраві історії, але, за фактом, отримують купку сумнівних черепів і артефактів, які в класифікації держави мають якусь цінність. Але, насправді, ніякої цінності вони не мають, а держава тим самим показує, що вона навіть не може відокремити цінне від будівельного сміття. Соромно, напевно, коли туди приводять іноземців.
До кінця екскурсії група себе вже відчувала родичами.
.
Коли ж після конкурсів «вгадайте, що це за дірка» нас все-таки випустили на вулицю, Аеліта сказала дідові: «Дякую, що відпустили нас на свободу». Здається, у неї з'явилися перші підозри щодо нашої державної машини.

Загалом, якщо у вас є неслухняні діти і домочадці, то відправляйте їх в підземелля костелу Петра і Павла в Луцьку на екскурсію. Дайте їм шанс виправитися».

1