Після скандалу навколо видання «Волинської газети», яка звинуватила керівника ОДА в авторитарному ставленні до преси, голова облдержадміністрації Володимир Гунчик в інтерв’ю поділився спогадами про власні кроки в журналістиці.
Своє знайомство з нелегким журналістським ремеслом керівник краю започаткував ще у школі, коли редагував стінівку, пише луцьке видання «Діалог».
Саме тоді він вперше відчув, якою сильною є зброя слова і наскільки обережно і відповідально слід нею користуватися.
«Дуже добре пам’ятаю той час і газету «Радянське Полісся», – пригадує Гунчик. – Передплачувати тоді «Радянську Волинь» батькам було трохи складніше через обмежені фінансові ресурси. Але «Радянське Полісся» отримували стовідсотково. А вперше почав знайомитися з газетою, коли був редактором стіннівки у школі… Якоюсь мірою, то були пробні кроки в журналістиці. Потрібно було знаходити цікаві матеріали, оскільки вихованню молоді приділялася особлива увага. У подальшому, вже закінчуючи школу, почав більше цікавитися районною газетою. Оскільки займався спортом, постійно перечитував її, відшукуючи і своє прізвище серед кращих спортсменів-школярів. Потрібно було помізкувати, як підготувати якийсь дружній шарж, скажімо, на класного керівника».
Такими були перші кроки знайомства з пресою. А далі нинішній губернатор Волині почав цікавитися серйознішою писаниною.
«У першу чергу цікаво було знайомитися з публікаціями про особистості. У той період подібні матеріали часто гостювали на газетних шпальтах. Компартія взяла за правило показувати кращих представників робітничого класу і колгоспного селянства, на яких мали рівнятися інші. Такі публікації ставали своєрідною нормою. Але ми у Камені-Каширському один одного добре знали, регулярно спілкувалися, тож коли у газеті натрапляли на матеріали про земляків, не упускали нагоди потеревенити про них.
Мій батько у свій час активно займався спортом. Він був капітаном футбольної команди «Меліоратор», яка у той час вигравала першість і навіть ставала чемпіоном області, за що удостоювалися честі бачити свої фотографії в газетах. Пізніше я часто знаходив фото батька у газетних підшивках. Спортивна тематика знаходила чільне місце на шпальтах видання. Ще більше, на мою думку, приділялося уваги патріотичній тематиці. Допускаю, що було й спотворення фактів. Іноді ця тема висвітлювалася однобоко. У мене дід воював один і другий…
Дуже багато інформації друкувалося про партизанський рух на Волині. Часто бабцю запитував, що з того правда. Вона не завжди відповідала, а якщо відповідала, то дуже обережно. Дід із 1944-го до 1953 року був у Магадані і коли приїхав, то також був небагатослівним. Мабуть, добре сала залили за шкіру, що не дуже розповсюджувався про свої митарства. Можливо, через це політикою цікавився менше. Мене ж більше приваблювала історія. Читав багато книжок цієї тематики. Та й сам наш край був знаковим є історичної точки зору. А газету перечитував дуже швидко і практично до номера більше не вертався. Увечері, коли лягав спати, то в ліжко брав із собою книжки, вмикав ліхтарик під ковдрою і читав. Книжки, як кажуть, зачитував до дірок. Десять разів перечитав «Таємниці війни» Королькова».
Про сучасні стосунки з пресою Володимир Гунчик воліє говорити багато. Бо здавна поважав журналістський фах.
«Знаєте, я б сказав так: це стосунки рівних партнерів, бо пресу теж небезпідставно називають четвертою владою. Стараюся у відносинах із засобами масової інформації не протиставляти себе і когось критикувати чи повчати. Я дуже обережний у цьому питанні і не беруся говорити негатив на адресу преси. І зовсім не тому, що я боюся, а тому, що вважаю, коли влада критикує владу, то тут щось не так. Потрібно спочатку розбиратися, вникнути у суть справи.
Дуже багато хто вважає, що сьогодні ЗМІ можуть робити все. І не тільки у рамках закону… Нині відповідальність деяких засобів масової інформації зводиться до одного: тільки зачепи мене, то ми тобі покажемо.
Я не боюся спілкуватися з пресою, оскільки вважаю, що це такий самий процес як спілкування з представниками обласної ради чи з Кабінету Міністрів. Преса має величезний вплив на формування свідомості. І коли ти у дискусії зі ЗМІ, то це - твій плюс. Але ця дискусія не повинна переходити у панібратство. Не потрібно загравати один із одним. Такого не визнаю. Вважаю, що знаходимося по один бік барикад. Зараз у країні величезний вплив має інформація. І у нас достатньо ворогів, щоби з ними боротися. Не люблю, коли ЗМІ або їх представники вважають, що їм усе дозволено. Мені це не подобається.
Дехто нарікає, що він не може запросто поспілкуватися з головою адміністрації. Але ж у мене також є робочий графік і певне коло питань, котрі треба вирішувати. Будь ласка, давайте домовимося і тоді поспілкуємося. Є певні рамки загальної людської культури, чемності та пристойності. Кожен тиждень після завершення оперативної наради, відбувається брифінг і я відкритий для того, аби спілкуватися із журналістами».
