Юрко «Покаль» Покальчук: п’ять фактів у спогадах рідних і друзів

21 Жовтня 2020, 16:28
4761

Небагато лучан знають, що у нашому місті «заховалося» родинне гніздо неперевершеного перекладача, письменника та культурного діяча Юрка Покальчука. Саме він став героєм нової відеорозмови від «Фронтери».

Попри поетичний образ Юрко Покальчук любив дисципліну

«Юрко був для міста легендою. Він був дуже організований та дисциплінований, акуратний, точний і чіткий у всьому. При тому, що він виглядав досить поетично. Він був абсолютним відмінником, а золоту медаль у ті часи отримати було нелегко. Юрко вимагав абсолютного порядку, коли йшлося про його речі, а особливо про книжки. Всі вони мали бути саме на тому місці, куди він їх поставив. Він забороняв мені їх брати, щоб я, малий, не пошкодив. Був дуже уважним до родини, завжди привозив подарунки всім і вимагав цього від мене. Юрко весь час намагався зробити з мене свою копію і докладав титанічних зусиль, треба віддати йому належне», - ділиться спогадами менший брат Олег Покальчук.

Друзі вважають письменника, в першу чергу, «фантастичним оповідачем»

«Юрко був оповідачем. Фантастичним оповідачем. І я думаю, що це притягувало до нього людей. В нього й життя було цікаве. Подорожував багато, що в ті часи було дуже тяжко. Я не був шанувальником його прози. Я вважаю, що він геніальний оповідач, але проза в нього така, штивна. Навіть не в тематиці річ. Він був смілий у тематиці, писав різні еротичні речі. Ми багато сперечалися, і я це відверто казав. Він не погоджувався, але приймав це. І не бігав скаржитися «начальству», як було прийнято», - розповідає інтелектуал, письменник Микола Рябчук.

Покальчук зібрав понад 30 письменників з України і… створив альтернативу Спілці письменників

«Він запрошував мене на плавання, написав що відбуватиметься письменницький проєкт «Хвилі трьох морів», і Україна як одна з чорноморських країн мала своє представництво. Я почув цю інформацію від Сашка (Ірванця) і Віктора (Неборака). І подумав, що може бути кращим, ніж “БуБабісти» у повному складі, які вирушають у морський круїз. Всього на кораблі письменників було з 400. Це була достатньо божевільна ситуація. Покальчук був головою делегації. Під час плавання почало відбуватися певне відмежування від інших українських колег. Серед них були різні люди, і частина дуже неприємних. Спілка письменників у всій її різноманітності. Ми збиралися переважно меншим гуртом: всі «БуБаБісти», Микола Римарук, Василь Герасим’юк, В’ячеслав Медвідь і Покаль, який диригував цими зборищами. Ми почали розмірковувати над тим, що пора створювати цій Спілці якусь альтернативу. Під кінець круїзу проголосили створення нового літературного об’єднання - «Пси святого Юра»», - розповідає патріарх української літератури Юрій Андрухович.

Старші колеги викинули збірку Покальчука у смітник

«Перша зустріч трапилася 2007 року у Харкові під час фестивалю «Остання барикада». Хто я тоді був? Пацан, студент з Ужгорода. В мене тоді була одна збірка видана у місцевому видавництві. Мені було соромно, але я подарував йому книжку. І він розказав мені тоді дуже класну історію, каже: «Один раз я пиячив із якимись письменниками, функціонерами спілки письменників на той час. І ми пиячили на Труховому остові в ресторані. Я подарував їм свою книжку. Коли ми розходилися, я побачив, що вони викинули її у смітник. Це мене так образило, що я хотів на наступний день піти набити їм морду. Ця зневага до того, що я написав, мене вразила. Я протверезів, вирішив, що нікого бити не буду і ніколи не викидатиму книжок, які мені подарували.

За ним було дуже цікаво спостерігати. За поведінкою, тембром голосу. Він володарював над компанією. Дуже харизматичний, можливо, трохи пихатий, але у добрих межах. Він у моєму житті залишив слід. І цей слід дуже позитивний», - поділився спогадами письменник і перекладач Андрій Любка.

Покальчук працював зі складними підлітками у Прилуцькій колонії

«Він починав свою педагогічну діяльність, коли ще жив у Луцьку, працював вихователем в таборах. Він тяжів до дидактики. Він хотів мати сина, але не склалося. І ця нереалізованість змушувала виховувати усіх молодих людей навколо. Іноді це вдавалося. Іноді вони виростали і казали: «Дякую. До побачення». Як всі молоді люди. Він страшно ображався. Знаходив нових і знову їх виховував. Починаючи з мене. Я так само «жертва» цього виховання”, - додав Олег Покальчук.

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39