Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Про що говорив у Луцьку Олександр Ройтбурд
Про що говорив у Луцьку Олександр Ройтбурд

Про що говорив у Луцьку Олександр Ройтбурд. ЦИТАТНИК

12:27 31.07.2020
2431

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків протягом місяця тривав виставковий проєкт знаного і провокативного митця, одесита, директора Художнього музею в Одесі – Олександра Ройтбурда. На жаль, через проблеми із транспортом в час карантину художник не зміг приїхати на відкриття, але у прямому відеозв’язку пообіцяв зробити це згодом.

Особисте знайомство лучан із Ройтбурдом таки відбулося – в рамках розмови-дискурсу, яка відбулася у МСУМКу 30 липня. Розмова тримала майже півтори години і зібрала повну головну залу музею, а найцікавіші думки художника для вас традиційно зібрав «Таблоїд Волині».

Митець, активний громадський діяч, провокаційний художник, блогер, інтелектуал, філософ – так відрекомендувала гостя керівна партнерка музею Леся Корсак.

***

Я не бачу концепції сучасного мистецтва. Зараз такий час, що у сфері актуального знаходяться дуже різні представники. Раніше як було? Ренесанс! І 2-3 століття митці творять в комплексі ідей гуманізму. Потім в бароко теж саме. А зараз ті художники, які входили в сферу актуального у 60-ті роки, досі живі і творять, змінюються і демонструють результати. Є ті, що починали у 90, вони геть інші. А ті, що почали у «нульових», заперечили все, що ми робили раніше. А художники кінця «10-х» повертаються до того, що відбувалося раніше. Тобто все дуже різне, контрастне, але немає в мистецтві мейнстріму.

***

Як можна дати визначення епосі, в яку ми живемо і творимо? Це неможливо. Раніше це називалося постмодерн, тепер все більше – метамодерн. Коли питаєш, в чому різниця, то кажуть, що в першому домінувала іронія, а в другому – пошук істини. Але якщо подивитися на те, що ми робили у 90-х, то там, звичайно, була якась іронія, але вона не ставала головним посилом.

***

Чому мене постійно намагаються зняти з посади директора Одеського художнього музею? Є в облраді партія «ОПЗЖ», вони вважають, що я їхній ідеологічний ворог. Ну, я і справді їх недолюблюю, бо вважаю, що Україна не має йти в «рускій мір», в шлях тупика. От вони й почали шукати на мене компромат. Я дізнався, що я алкоголік, наркоман, цілувався з матір’ю 3-х дітей в присутності її чоловіка, що розбещую малолітніх хлопчиків і дівчаток, що я пишу свої картини фекаліями. Серйозно! Цілу експертизу виготовили, яка офіційно на музейному бланку констатувала, що «в пігментах знайдено г*вно». Картина називається «Молитва» і навіть фото нема, тобто невідомо, чи така взагалі існує.

Потім з’ясувалося, що я «кинув» на всі гросі Сороса і Пінчука. Хто бачив живого Пінчука, як його можна «кинути» хоча б на копійку, хай розкажуть мені. Якось робили з ним спільний проект і бухгалтерія не зійшлася на 2,5 гривні, то його бухгалтерка життя мені не давала!

Крім цього, мені закидали, що я домовився з Мариною Порошенко, що буду передавати картини в їхню домашню колекцію, а заміняти їх копіями. Потім з’ясувалося, що не їм, а Юрію Луценку. Потім сказали, що іншому депутату. Потім сказали, що якомусь банкіру. І вони щиро вірять в це і ображають, що я з ними не ділюся! Можна годинами говорити про це все, можна книгу написати! Але коли їм вдалося мене зняти рішенням сесії, то 2 тисячі людей у спеку вийшли на вулицю, щоб мене повернути.

***

Є два типи художників: одні роблять те, що цікаво робити, інші те, що цікаво дивитися. Я належу до перших, бо мені в роботі має бути цікаво. Хоч це може бути не так успішно. Процес насолоди від праці все одно переважає такі моменти.

***

Одного разу старший художник сказав мені: головне художник робить від 30 до 40 років. Бо до 30 він не може нічого зрілого зробити, а після 40 – уже нічого нового.

Першу картину, яку закупила Третяковська галерея, я зробив у 27. Картину, за яку я отримав диплом академії мистецтв, теж у 27. І я міняюся, мені не цікаво робити одне і те ж, але щось залишається. Відчуття кольору, форми, пластика.


***

Настільки звик працювати мастихіном, що якщо мені зараз дати в руки пензля, то не певний, що зможу з ним впоратися.

***

Художник не має бути голодним. Тоді він не вільний. Часто через жебрацтво художник деградує, бо хоче створити щось, що сподобається, що куплять. Гроші дають незалежність у мистецтві. Але ринковий успіх і успіх мистецький збігаються далеко не завжди.

***

Мій художній смак сформували Печери Ласко, там дуже сподобалися намальовані бізони. А ще Єгипет, Ассирія, Вавилон, Греція, словом історія мистецтва. А по-друге, книжки, де критикували занепадницьке мистецтво на Заході, і розповідали, яке прогресивне радянське мистецтво. Іноді вони ці розповіді ілюстрували маленькими репродукціями. І так вперше я побачив Пікасо, Далі, попарт.

І я став робити щось таке, яке мені здавалося схоже на актуальне. Батьки цим занепокоїлися, показали моїй вчительці у художній школі, вона сказала, що нічого в цьому не розуміє і відправила до єдиного абстракціоніста в Одесі Олега Соколова. Як це буває в Одесі, виявилося, що він був «собутильником» нашого сусіда. Тато купив коньяк, сусід запросив його до себе, показали мої роботи і він сказав, що це цікаво, але треба пройти школу. Якби мені хтось інший таке сказав, то не слухав би. Але єдиний на той час в Одесі абстракціоніст! Потім, звісно, був ще інститут з його титанами малюнку.

Потім я познайомився з одеським андеграундом, яке тоді було справді явищем, дуже цікавим мені.



Загрузка...
Загрузка...
Коментарі
9 серпня
Сьогодні
Вчора
07.08.2020
06.08.2020