Не тільки мився у міськраді: Ілля Токаренко шукав себе в монастирі та лісі

11 Квітня 2017, 10:01
6853

Невідомі факти про кандидата на посаду голови Заборольської ОТГ. 

Лучанина Іллю Токаренка знають як епатажного активіста, який вперто намагається відрізнятися від сірого натовпу, ламаючи стереотипи неординарними вчинками. Сповідуючи принцип «як не твоє – покинь і не жалкуй», у свої 32 роки опанував десятком професій: вкусив хліба лісівника, театрала, охоронця, політтехнолога. Заради пошуку покликання служив послушником у монастирі та жив одинаком серед лісу. Але каже, що знайшов себе серед людей на Майдані.

Читайте також: 

Три кандидати змагатимуться за крісло голови Заборольської ОТГ

«Клоун», правопорушник та корупціонер: скелети із шафи кандидатів на голову Заборольської ОТГ



 

ЗІ ШКОЛИ ЗРОЗУМІВ: ЖИТТЯ – ТЕАТР, ДЕ МИ АКТОРИ

Уродженець міста Славути на Хмельниччині, малюком Ілля зростав у родині військового. Сім’єю об’їздили половину тогочасного СРСР. Батько-офіцер прищепив сину відчуття дисципліни, мама працювала вчителькою.  

«За тогочасним стереотипом, мусив би піти вчитися на офіцера. Але мої не наполягали. Пам’ятаю, якось тато сказав: «я вже стільки служу, що на всіх вистачить». Тому батьки дали мені право особистого вибору майбутньої професії», – пригадує Ілля.

Із дитинства тяжів до естетичного, театрального. В дитсадку вередував, коли Іллюші раптом бракувало ролі зайчика-побігайчика чи вовка-сіроманця на новорічних ранках. Плачу не оберешся. Як пішов до школи, записався в ляльковий театральний гурток. Відтоді бачив себе актором-ляльководом.

«Моє захоплення підштовхнуло до пізнання тогочасного суспільства, політичної системи. Зрозумів, що у житті, як у театрі, є ляльки та їхні ляльководи. Вирішив, що лялькою ніколи не буду», – каже чоловік.

Згодом обдарований юнак потрапив до трупи молодіжного театру-студії відомого українського режисера-авангардиста Петра Кохановича. Об’їздили Волинь, Україну, ближнє зарубіжжя. В цьому ж театрі підробляв імпресаріо – організовував гастролі, домовлявся про гонорари, вів бухгалтерію. Заочно навчався у банківському ліцей при Луцькому комерційному технікумі.

«Отоді знайшов у собі мужність визнати, що то не моє. Я ніби закляк на місці, навіть регресував. Тому пішов із театру, щоб розвиватися, зростати духовно», – пригадує Ілля.


 

ПРОМІНЯВ МОНАСТИРСЬКУ КЕЛІЮ НА ЛІСОВУ ХИЖКУ

Пошуки істини сього світу привели до лісництва: вступив до Кременецького лісотехнічного технікуму. Хотів згодом лісником, наодинці у лісі, пізнати нірвану.

«Ночами сидів над книгами, а вдень після науки заробляв на життя підприємцем. Але відчував: щось не те. Якось натрапив на об’яву: Почаївська лавра, яка за півгодини дороги від Кремінця, запрошує до монастиря помічників. Запалився, цікаво дізнатися: як воно – бути ченцем?» – розповідає Ілля.

19-річний юнак перевівся на індивідуальний план навчання і вирушив до монастиря. Спочатку працював доглядачем кладовища, хоча жив, як послушник.

«Звісно, були доступи до схимників, до святої стопи Богоматері. Воістину пізнав справжнє духовне прозріння, – пригадує чоловік. – Там відслужив півтора року. Закінчив келійником благочинного Почаївської лаври, за мирським законом – прес-секретарем, який займався всіма справами благочинного, за рангом другої особи після владики».

Однак вкотре Ілля зрозумів, що то не його, що не годен до чернечого постригу. Духовний наставник порадив: «не силуй себе, коли серце не готове». Так і зробив – повернувся в технікум. А коли скінчив навчання, поїхав на Волинь трудитися майстром лісу Торчинського лісництва Ківерцівського держлісгоспу.

«Зізнаюся: надзвичайно важка фізична робота. Але допікало інше – тотальна бюрократія, неприхована корупція, – зітхає чоловік. – Ще й зброю в лісівників відібрали. Фактично в лісі, як той самотній гриб: один із голими руками на озброєних браконьєрів ходив».

Бувало, по службі на півмісяця зникав у глухих лісових хащах – жив одинаком у лісовій хатині. Як повертався додому (винаймав квартиру в Торчині), то сусіди не впізнавали: зарослий з бородою, голодний і холодний. Але щасливий, бо на самоті укріпляв дух, витривалість і тіло.

ЗАРАДИ ГОРОДЯН ПОМИВСЯ В ТАЗИКУ У МІСЬКРАДІ

У відлюдних лісових відрядженнях народжувалися ідеї. Однак керівництво рубало на злеті новаторство працівника. Кипіла образа через байдужість. Відтак звільнився, бо систему не подолати. Але не востаннє позбувся роботи через нетерпимість до нехлюйства.

«Влаштувався на приватну охоронну фірму «Легіон-страж». Тепер охороняв не ліс, а фабрики», – сміється Ілля.

За півроку став начальником служби безпеки кондитерського департаменту, який опікував фабрику «Луцьккондитер», крохмало-паточний завод у Мізочі на Рівненщині та чернівецьку «Буковинку». Мав 420 підлеглих. Під час роботи викрив кілька резонансних махінацій на цих підприємствах. Відтоді нетерпимий до подібних афер.

«Мене дуже ненавиділи, бо ламав уставлені корупційні схеми. Щомісяця клав на стіл власників півсотні рапортів про порушення. Одне слово, мордував розслідуваннями», – каже чоловік.

Занадто ініціативного керівника охороною воліли всіляко відсторонити. Тому після чергової зміни власників підприємства відмовилися від надмірно пильної охорони.

Оголене чуття справедливості врешті-решт змусило зміни професію. Після курсів-тренінгів політтехнолога та нейролінгвістичного програмування очолив виборний штаб у Чернівцях. Із 42 підшефних кандидатів у депутати пройшло 27. Креативного керівника помітили бізнесмени. Почали замовляти промо-акції для популяризації місцевих торгових марок. Однак через принципову позицію не рекламувати відверто шкідливий товар Ілля позбувся грошовитої роботи. Вкотре підвело правдолюбство.



1




 

«Повернувся до Луцька. Зайнявся бізнесом – облаштував літнє кафе «Ротонда» в українському стилі, з кухнею і живою музикою. І щоб ви думали? Знову зіштовхнувся з корупцією та хабарництвом – тепер на місцевому підприємницькому рівні», – розповідає Ілля.

Хоча чоловік досі підприємець, більше знаний у місті, як епатажний громадський діяч. Резонансно заявив про власну громадянську позицію влітку 2015-го. Коли мерія впродовж кількох місяців зволікала з подачею гарячої води до спальних мікрорайонів, Ілля прийшов із тазиком і милом на сесію міськради. Там привселюдно помився, протестуючи проти байдужості чиновників.

Читайте також: Радикали в міській раді: Миколо Ярославовичу, потріть спинку!


 

«У такий спосіб намагався висміяти чиновників і привернути увагу до байдужості влади. Усі – депутати, заступники мера – сміялися, тішилися. Але, за фактом, сміялися над собою. І люди це розуміють. Як після вдалого анекдоту: спочатку сміються, а потім задумуються над прихованим змістом. Бо в кожному жарті є частка правди», – каже активіст.

Попри все, резонансна витівка далася взнаки – муніципалітет негайно відновив водопостачання. Відтоді Ілля часто вдається до епатажних акцій на благо громади.

«Я не боюся видаватися смішним. Це не кожен зможе собі дозволити», – переконує Ілля Токаренко.


 

Роман ЖИЖАРА

Коментарі
11 Квітня 2017, 14:43
Щось не бачу фоток Токаренка на фоні прапора Партії Регіонів...
11 Квітня 2017, 16:34
Це точно! До колекції партій не вистачає! В Радикальній, в Аграрній, в Соціалістичній...
11 Квітня 2017, 17:10
А взагалі цей чоловік "дружить" з головою?
11 Квітня 2017, 18:05
А Ви дружете з головою, як за Романюка та Яковлєва голосували? Чи я ідіот?
12 Квітня 2017, 01:15
якщо людина креативна і професіонал, то вона завжди буде затребувана в будь-якій партії. Тут нема чого заздрити, коли сам сраку від дивану не можеш відірвати
12 Квітня 2017, 20:43
простой дол....б!
18 Грудня 2018, 18:36
Дійсно, просто балабол та дол...б
Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39