Хроніки Луцького карантину. День вісімдесят восьмий, некарантинослухняний

14 Червня 2020, 13:23

5667

Не вийде, Модесте

Ніч. У старовинній кімнаті з високим готичним склепінням сидить у кріслі тривожний Фауст. Він саме закінчує розбиратися з усіма людськими знаннями, і вже планує кликати Духа, коли в кімнату вривається збуджений Вагнер, і питає: «що там з луцьким карантином, докторе?». Фауст розуміє, що не знає насправді нічого.

Відчай. Німа сцена.

Йшов 88-й день луцького карантину. Літо, спека, субота. Найкращий час для того, аби у прохолоді власних домівок шукати відповіді на питання життя, Всесвіту і коронавірусу. Та стрімке зростання кількості інфікованих надихнуло нашу редакцію вийти із затяжної самоізоляції у цей постапокаліптичний світ, і подивитися, що ж ми робимо не так.

Це мала бути розповідь про найпоширеніші способи порушити карантин. Однак, після численних невдалих спроб зрозуміти, у чому ж зараз полягає суть луцького карантину, ми здалися. Тому просто розкажемо вам, як живе місто у напівмасковому напіврежимі з незрозумілими правилами і обмеженнями.

Карантин все ще карантин?

Ще на початку пандемії у березні в Україні почали діяти численні обмеження. Призупинили роботу маленькі заклади і великі підприємства, люди почали робити запаси, рідше виходили з дому, панічно шукали маски. Масковий режим у країні ввели дещо пізніше. Як і обмеження стосовно перебування на вулицях. Одного з перших карантинних днів припинив курсувати громадський транспорт.

Із цими обмеженнями все було зрозуміло: сидіти вдома, виходити тільки у масках, нікуди не їздити, ходити групами не більше, ніж двоє осіб, і на декілька місяців забути про перукарні, салони краси, барбершопи та спортзали. Інакше – штраф 17 тисяч.

Далі почалися послаблення, скасування послаблень, часткові відновлення і часткові зміни. В результаті, сьогодні лучани чимось нагадують збентежених і розгублених вавилонян із притчі у той момент, коли вони раптом виявили, що говорять різними мовами.

Хтось у масках

Хтось - не зовсмі

На вулиці Лесі Українки як ніколи людно. Мешканці міста після найперших послаблень відчули літо і свободу. Далі кількість захворювань стрімко зростала, влада знову намагалася нагадати про обмеження, та все марно. Бо позбавити українців священної, оспіваної гімнами волі – справа не з легких. Залишається сподіватися, що коронавірус сам собі згине, «як роса на сонці».

Людей на вулиці чимало

Публіка головної пішохідної вулиці міста дуже різна. І ось вона – аналогія з Вавилоном: дехто ходить у масці навіть просто по вулиці, і дратується, чому це інші не дотримуються вимог. Дехто ходить без масок, забуває про дистанцію і взагалі є членом великої екскурсійної групи. Бо чого ж ні? Хтось тим часом сидить на терасі улюбленого закладу, і чекає, поки офіціантки у масках та рукавичках принесуть замовлену їжу. А потім без масок, рукавичок і мук совісті ту їжу з'їдає.

Екскурсійна група. Можна?

Не їсти ж їм у масках, правда?

Зате подавати їжу без масок не можна

Хтось без маски заходить навіть у магазини. Продавці та охорона вже особливо не зважають. Бо луцький карантин – мінливий і непевний. А за порушення відповідальність так і не настає.

Маска - завжди з собою

Але не завжди на собі

Можна їхати без маски просто біля водія

На вулицях знову грають музиканти. Та біля них нема публіки. Найбільші групи людей збираються біля бочок із квасом та мафів із шаурмою. Дехто влаштовує пікнік на газоні просто у центрі.

Черга за шаурмою, ага

Пікнік, бо чому б ні?

І людей можна зрозуміти. У ці бентежні дні так важко розібратися, що робити дозволено, а що – ні. Тим більше важко обмежувати себе, коли обмеження не обов'язкові.

Маленькі лучани на Лесі Українки радіють сонечку і граються у фонтані.

Великі лучани на Київському майдані щодня повідомляють про нові коронавірусні антирекорди.