Експеримент: як людям на візках потрапити у заклади Луцька

Дослідили, наскільки місто доступне для людей, які ним не ходять, а їздять.

Здавалося б, наше компактне місто постійно розвивається та модернізується. Ось, наприклад, зараз ми можемо похвалитися новим асфальтним покриттям, гарненькими затишними дворами, які тепер активно приводять до ладу. І хоча у нас справді зараз роблять багато позитивних речей, які окультурюють Луцьк, дещо таке необхідне і важливе, на жаль, лишається незмінним, пише журналіст Волиньпост Наталка Поліщук.

А саме – наше місто дуже мало доступне для людей, які ним не ходять, а їздять. Мова йде не про водіїв, у стандартному розумінні цього слова, а людей на інвалідних візках.

Ці «водії» під час прогулянки Луцьком зустрічають купу щоденних перешкод. Якщо для нас пошкоджений асфальт видасться неестетичним – для них це може бути реальна перешкода для проїзду. Кожен бордюр – це проблема, яку треба об'їжджати і добре, якщо такий об'їзд є. Також вони відрізані від усіх благ, якими без проблем користуються інші.

Поміркуймо, що є доступним у нашому місті візочникам. Але не будемо брати до уваги кілька аптек, які обладнані пандусом. Зорієнтуємося на закладах відпочинку, які візочники захочуть відвідати, де «тусується» молодь, де можна сховатися від дощу, від снігу і просто від холоду.

Як виявилося, то у нашому місті закладів, в середину яких можуть потрапити візочники, практично немає. Влітку ця проблема не так актуальна, адже є літні кафе, куди можна заїхати, бо столики на дворі. Є парки. Але холодної пори року довго на вулиці не пробудеш.

У який заклад нашого міста можна потрапити на візку, спробували з'ясувати журналісти ВолиньPost. Допомогли нам у цьому троє неймовірно позитивних чоловіків, які живуть зовсім іншим, не знайомим для нас життям.

Отож, знайомтеся.

Львівська кав'ярня

Наша прогулянка розпочалася з Львівської майстерні шоколаду

Це один з небагатьох, можна сказати одиничних закладів, у який ці хлопці змогли потрапити у середину. Але це не тому, що кафе відповідно обладнане.

Як розповів Олексій, можливість заїхати у кав'ярню з'явилася завдяки винахідливому адміністратору: «Він побачив, як ми під'їхали і виніс нам фанеру. Цю фанеру поклав на сходи і так ми заїхали».

До слова, варто зазначити – іноді потрапити у середину якогось закладу – це не банальне бажання попити кави або відпочити з друзями. Усі троє хлопців на електричних візках. І якщо візок Льоши, як жартівливо його називають друзі, «справжній танк» і може спокійно виїздити 50 кілометрів без підзарядки, то коляска Макса бере лише 10 кілометрів тому, щоб прокататися, то необхідно десь постійно підзаряджатися.

Отож, до кав'ярні ми потрапили. Від хлопців про цей заклад почули лише схвальні відгуки.

Макс: «Щоб ви зрозуміли, нам не лише потрібно заїхати у середину, нам потрібно допомогти випити кави (авт. у Максима та Олексія травми шийного відділу хребта). До нас дівчата офіціантки підходять і завжди допомагають».

«Карабас Барабас»

Нова дорога без старого з'їзду. Поворот не «туди»

Наступним місцем призначення став відомий у нашому місті заклад відпочинку «Карабас Барабас», але туди ще потрібно доїхати.

Перша перешкода – нова дорога. Провулок перед ЦУМом та проспектом Волі вже не той, що був раніше. Високі бордюри: «Тут раніше був з'їзд», – зазначив Олексій.

Проте, коли клали новенький асфальт і робили бордюри, то про з'їзд напевно забулися. Цю перешкоду довелося об'їжджати по дорозі.

Та ж сама ситуація вже майже поруч «Карабасу».

Потрапити у середину кафе на візку неможливо взагалі через круті сходи, хіба туди занесуть, що й запропонував зробити відвідувач закладу, який курив на дворі. Юнак хотів покликати друзів і разом знести Олексія вниз. За допомогу ми подякували, але візок важить 150 кілограм плюс Олексій – таку ідею реалізовувати важко та й небезпечно.

Олексія насмішив пандус біля торгового комплексу «Буратіно». Він є, але скористатися ним аж ніяк не можна. Пандус дуже крутий – з'їзд небезпечний.

«Майдан»

Їдемо далі. Розважальний заклад «Майдан». Потрапити всередину і навіть посидіти на дворі тут на візку не вдасться – скрізь сходи. Хоча у цьому кафе для того, щоб потрапити всередину, можна було б використати «фокус» з дошкою, так як у Львівській кав'ярні.

Проте хлопці не нарікають.

Макс: «Тут в принципі проблема у нас самих. Якби, коли будувався цей заклад, хтось з візочників під'їхав і сказав: зробіть так, щоб і я міг потрапити, то думаю вони зробили б».

Не менша проблема потрапити і до інших закладів. Наприклад, Макс, який захотів скористатися послугами «ПриватБанку», що на проспекті Волі, змушений був шукати інше відділення. Адже потрапити у середину установи не зміг, а на вулиці не спрацювала апаратура банку.

Макс: «Зайти я не можу, бо там сходи, а на вулиці вона мене не може сфотографувати – система не приймає».

Не далеко від цього банку є перукарня. Олексій спробував заїхати туди, проте від стрижки довелося відмовитися і справа навіть не у сходах, через які Льоша не зміг би проїхати. Невеличку вуличку чомусь перегородив шлагбаум, інших шляхів в'їзду немає.

З'їзд в Центральний парк культури і відпочинку імені Лесі Українки дуже екстремальний. Без сторонньої допомоги спускатися доволі небезпечно.

Самим парком проїхатися в принципі можна без проблем, а от потрапити на пляж – неможливо. Навіть, якщо вдасться виїхати на вал, що відгороджує Стир від парку, то спускатися по ньому вкрай небезпечно.

Чим допомагає міська рада?

Великих надій на владу хлопці не покладають. Кажуть, що прекрасно розуміють ситуацію в країні. Але не можна сказати, що міськрада геть пасивно відноситься до проблем візочників. Є спеціальний бус, який можна використовувати.

Хлопці розповіли, як це користуватися таким бусом.

Макс: «Для нас трохи неактуальний транспорт, коли є електровізки. Але якщо десь поїхати… У Луцьку є десь при міській раді той бус з підйомником. Він якби є, але дуже часто він ламається, то бензину нема, то того нема. В церкві Фіміам є два буси хороших з підйомниками. Оце реально хороша штука… Якби у нас міська рада виділила кошти купити нормальний бус і, щоб він працював не так, як він працює з 9.00 до 18.00 і все! Ну це ж не серйозно. І по вихідних не працює, саме тоді, коли треба десь поїхати.

Але якби купити нормальну машинку, взяти водія, скажімо в дві зміни. От, наприклад, в неділю ми захотіли поїхати на природу. Звичайним людям просто, сів в машину і поїхав, а нам як? Домовляючись ти мусиш щось доводити, просити… І ще є така мова: за місто не можна… А для чого тоді той бус? Він якби є, але його нема»..

Олексій (про церкву Фіміам): «Вони почали цим займатися ще у 2007 році і вони знають необхідні і дуже важливі речі при транспортуванні неповносправних. Перше – підйомник в бус. Друге – це волонтери, якщо людина не може сама крутити візка».

Проблеми, які висвітленні у цьому матеріалі, насправді – це мізер з тих проблем, з якими доводиться стикатися щодня людині на візку у нашому місті. ВолиньPost дякує Максиму, Олексію та Володимиру за екскурсію, співпрацю та хороші емоції.

І наостанок, хлопці просили подякувати усім лучанам. За їхніми словами, у нашому місті живуть небайдужі люди, які завжди готові допомогти.