Хроніки луцького карантину: день третій
Різні постапокаліптичні сюжети розповідають про те, як змінюється простір без людей. І поки у Китаї очистилося повітря, у Венеції – канали, а в Таїланді на вулиці вибігли примати, Луцьк повільно і невпевнено робить перші кроки у цьому напрямку.
Сьогодні містом перестав курсувати громадський транспорт.
Ранок без звичної метушні та штовханини. Обід без гудіння десятків і сотень двигунів. Вечір, що пахне весною, а не вихлопними газами. Зміни у місті відчуваються фізично. Хай і незначні.
На дорогах Луцька з’явилося більше простору. На ньому вільніше почувають себе численні велосипедисти. Вони їдуть збоку, їдуть по центру, їдуть повільно або швидко. Не бояться заїжджати на кільце. Безперешкодно змінюють смугу руху. Не бояться бути підрізаними чи переїханими. Той рідкісний момент, коли керування двоколісним транспортом у місті приносить задоволення.
Зупинки також порожні. Якщо зранку хтось ще сподівався на диво, то ближче до кінця дня на зупинках хіба що ховалися від надто яскравого весняного сонця.
Вокзали у Луцьку не працюють вже другий день. І схоже, разом із ними завмерло життя цілого району. Продуктові магазини поруч не мають, кому продавати свої продукти.
Порожніми брукованими площами луцьких вокзалів ходять поодинокі голуби. Мовчазні та заклопотані, вони снують поміж лавками, ніби бояться пропустити свою маршрутку. Ніби бояться сісти не в ту електричку.
Хоча, чого їм боятися?
Тепер із Луцька ніхто нікуди не їде.
Читайте також: Хроніки луцького карантину: день другий
Людмила РОСПОПА
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром