Лучанин пережив ув‘язнення НКВС, уранові рудники і Долину смерті
Антон Костюк добре пам’ятає дні повстанської юності, коли разом із такими ж, як сам, прагнув кращої долі для України.
86-літній Антон Костюк ще семикласником вступив у юнацьку сітку українських націоналістів, де вчився і військової справи, і розвідки. А у 1944-му родину разом з іншими холмщаками виселили з рідного Тератина на Грубешівщині аж у одеські степи.
Тоді страшна посуха знищила врожай, люди заробляли за трудодень усього по сто грамів зерна. Якось хлопці із сусіднього села, ровесники Антона, пішли в поле – зібрати колосків, які лишилися після жнив. І їх упіймав об’їждчик.
«Привіз їх у сільраду, викликав дільничного. А у них тих колосків – по жменьці! Нас, таких-о чотирьох «шпінгалетів», змусили тих «злодіїв» стерегти. Хлопці попросилися до вітру. Вивів їх і кажу: «Тікайте!» Вони побігли, я вистрелив у повітря. Думав, пронесе. Та їх, бідолашних, таки знайшли, засудили одного до п’яти, другого – до семи років. За що? За колоски! А в нас на Грубешівщині добрий господар ще й приплатив би за те, що поле йому прибрали», – розповідає Антон Костюк.
Вирішили Костюки повертатися ближче до рідних країв. У 1946-му попакували такі-сякі пожитки й подалися на Волинь.
«Напевно, те, що мандрував через усю Україну, бачив, як живеться людям, і утвердило мій націоналістичний дух ще більше», – міркує сивочолий повстанець.
У Олександрії – колишній польській колонії у Рожищенському районі – поселилися у батькових знайомих. Там і познайомився з «хлопцями з лісу». Перший раз – геть кумедно: випадково ускочив у клуню, а там незнайомі чоловіки миються.
17-річний Антон готовий був хоч зараз іти до лісу. Втім йому дали час на роздуми, поділилися літературою. Через деякий час Антон удруге зустрівся з упівцями і склав присягу. Тоді й отримав псевдо Чорноус.
Антон рвався до лісу, але Дубовий, командир УПА-Північ, сказав, що кориснішим він буде у місті. У Луцьку він став зв’язковим. Працюючи, і хлопців возив, і книги, і шкіру на чоботи,і медикаменти, і батарейки купував.
Каже, що найстрашніше було ходити на зустрічі й передавати грипси – секретні записки з паролями й важливою інформацією, писані на тонкому газетному папері.
У серпні 1951 року заарештували районного керівника ОУН Луцького району: влаштували засідку на квартирі коханки. І той видав усю районну сітку. Антона Костюка арештували. Хоч і без явних доказів, засудили Антона з батьком до 25 років таборів.
Дорогою до Магадана видавали по 300 грамів хліба з оселедцем на добу, а води – ні краплі. Кінцевий наш пункт призначення – Бутугичак, де уранові шахти. Якути звали це місце Долиною смерті.
Повернувшись до Луцька, спочатку не міг навіть приписатися. Довелося давати могоричі… Тут довідався гірку звістку: дружина вдруге одружилася, ще й народила доньку іншому…
Більш детально про життєву долю повстанця Антона Костюка – у матеріалі Одне кохання і три весілля бандерівця Чорноуса.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром