Луцьк – мій маленький Нью-Йорк, – Ярослава Тимощук

13 Лютого 2017, 18:13

2482

Лучанка Ярослава Тимощук розповіла, яким бачить рідне місто.

Чому містяни на її думку схожі на кіношних героїв, дівчина поділилася в блозі на сторінках тижневика «Сім’я і дім».

***

Іноді Луцьк буває схожим на Нью-Йорк, якого я ніколи не бачила, але який існує в моїй уяві, виплеканій американськими фільмами. Це для мене багатонаціональне місто.

Можливо, тут живе лише по одному представникові з кожного народу, зате знаю їх усіх в обличчя: німця, з яким я їздила в супермаркет по молоко (він завжди брав шість картонних пачок, завжди однієї і тієї ж марки, і довго перелічував купюри перед тим, як із ними попрощатися, який вивчав живу українську мову – з суржиком); азербайджанця, який покинув свою дівчину, бо мусив одружитися із двоюрідною сестрою; алжирця, який знає шість мов; японця, який приїхав сюди, бо тут люди ще не розучилися розмовляти одне з одним.

Тут кожен може відчути себе голлівудською зіркою: люди з'ясовують стосунки на вулиці, в маршрутках, у магазинних чергах і в радіоефірах, завжди звідкись долинають уривки чужих драм.

Навіть декорації такі кіношні: бабуся на центральній площі, яка годує голубів, як жінка із «Сам удома», вуличний музикант, що надягає клоунський червоний ніс, дівчата в яскравому штучному хутрі і колготах, як рибальські сітки. Вони теж ніби знімаються в якомусь кіно, про що мало хто здогадується.

– Котику, – сказала мені жінка на ринку, постеливши під ноги картонку, – тільки швидко, бо ж так холодно.

І я міряла швидко червоні, рожеві й персикові халати, ходила між рядами, щоб подивитися в дзеркало, і була собі схожа на Діда Мороза. Якоїсь миті здалося, що я вся зі снігу. Власник кіоску з шаурмою цілував продавчиню, вродлива смуглява жінка говорила по телефону незнайомою мовою над горою шкарпеток і колгот, хоч їй би точно треба було зніматися в кіно, падав сніг. Дорогою назад я думала, що Луцьк схожий на Нью-Йорк, якого ніколи не бачила.

Ярослава ТИМОЩУК