Щодня ми ходимо звичними маршрутами, минаючи вулиці і будинки. Повз деякі з них квапливим буденним кроком пройшли цілі епохи. Деякі ще зовсім молоді, але вже готові розказати світові свої історії та легенди.
Холодними зимовими вечорами двір за костелом Петра і Павла у Старому місті справляє гнітюче враження. Темний на тлі зимового неба, порослий мохом та хаотично «закиданий» химерними скульптурами. До того ж, майже завжди захований за високим металевим парканом. Ключі від паркану варто шукати у хранителів «Старого міста». Вони бережуть від вандалів пам'ять про батька і сина, оберігають безмежну скорботу, яку навіки відбив у камені найвідоміший луцький митець.
Двір за костелом належить історико-культурному заповіднику «Старе місто». Багато років тому це затишне місце привели до ладу, обгородили та прикрасили скульптурами Миколи Голованя. Тут апостол Петро зі скривленим від відчаю обличчям тримає ключі від Царства Небесного. На стіні поруч із будинком родини Косачів – барельєфи на біблійні та античні сюжети. Всюди на дворі янголи, красиві жінки і діти. Поруч із входом два кам'яні портрети, де батько і син назавжди залишаться разом.
Син відомого луцького майстра загинув у 2005 році. Він, як і батько, був скульптором і добрим художником.
«За натурою він був мовчазний, але тягнувся до всіх, негатив брав на себе, а позитив віддавав. Він був красивий в роботі, свобідний в рухах», – пізніше скаже батько про свого передчасно померлого сина. Скаже, і пам'ять про нього берегтиме завжди.
Попри те, що взимку цей двір пам'яті і справді нагадує похмуре місце скорботи, все змінюється, як тільки на горизонті з'являються перші промені сонця. Вони заливають дерев'яні лавки, довгокосі берези, камінь і мох теплим світлом. Тоді двір оживає, а двері високої металевої огорожі відкриваються для лучан і груп туристів. Треба тільки попросити ключі у працівників заповідника. Бо саме вони бережуть тут пам'ять.
Текст і фото – Людмили РОСПОПИ
