Луцькі ВІПи дискутують про зовнішній вигляд Театрального майдану

Голова правління Volwest Group та фундатор Музею сучасного українського мистецтва Корсаків Віктор Корсак збентежений проєктом реконструкції Театрального майдану в Луцьку. Він назвав його вторинним «ширпотребом».

Про це Віктор Корсак написав на своїй фейсбук-сторінці.

«Чому, маючи таку площу, яка б могла стати архітектурною перлиною міста, ми робимо вторинний «ширпотреб», що є сумнівним та ортодоксальним у мистецькому аспекті», – зауважив Віктор Корсак.

Бізнесмен поцікавився, чому в місті будують проєкти, які не мають сенсу, коли живемо  у час «постмодернізму», коли ідея не менш важлива за форму. 

«Бог послав нам Лесю Українку, і на Театральному майдані стоїть їй пам’ятник, то чому, як варіант, не зробити на площі скульптурний ансамбль на тему «Лісової пісні», адже це могло би стати гордістю міста та його унікальністю, конкурентною перевагою у боротьбі за туристичний потік не тільки в Україні, а й у Європі», – запитав Віктор Корсак.

Допис голови правління Volwest Group активно коментують у соціальній мережі луцькі ВІПи та небайдужі лучани.

Український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, директор видавництва «Ярославів Вал» Михайло Слабошпицький:

Екскерівник Волинського обласного осередку політичної партії «Громадянська позиція», активіст Сергій Чуріков:

Ректор Луцького національного технічного університету Петро Савчук:

Співвласниця та директорка з розвитку ТзОВ «Дари Волині» Тетяна Пилипович:

Помічниця депутата міської ради, активістка Наталія Гуркіна:

Натомість радник в. о. міського голови Ігор Поліщук написав, що лише після розробки остаточного проєкту можна буде дискутувати про естетику та інше. Також він додав, що зрада явно передчасна.

В. о. міського голови Григорій Пустовіт зазначив, що в міськраді не в захваті від сьогоднішнього головного майдану міста. Проте він вірить, що остаточний проєкт, який запропонують з урахуванням всіх найкращих пропозицій, стане робочим варіантом, по якому реставрують Театральний майдан у Луцьку.

Частина з допису Григорія Пустовіта

Віктор Корсак відповів на тези Григорія Пустовіта так:

«Шановний пане Григорію, я глибоко шаную пророблену Вами роботу у даному напрямку, тому спробую відповісти на поставлені Вами запитання.

Щодо депресивності Більбао, то на момент початку будівництва музею, безробіття у місті було 29% серед дорослих та 50% серед молоді, тобто у них були великі економічні проблеми. Хоча Більбао – це лише приклад, таких міст багато.

Щодо порівняння нас із Рівнем чи Житомиром, то це питання амбітності цілей, та комплексу провінційності і меншовартості, яке нам наполегливо нав’язують українські «столиці». Я ж пропоную рівнятися на Сінгапур, чи Більбао, чи Ванкувер. А якщо нашим сусідам комфортно бути аутсайдерами, то це їхня справа, у нас, як міста буде менше конкурентів. Я звичайно жартую, я за те, щоб усі наші міста були успішними. Тобто я переконаний, що велич людини вимірюється величчю її цілей, певен, що для міст аналогічно.

Щодо початку робіт не маючи остаточної концепції, я категорично проти: «За деревами потрібно бачити ліс, а за лісом дерева», «Корабель, який не знає куди пливе, ніколи не матиме попутного вітру» (Конфуцій). Має бути стратегічне розуміння мети проєкту вже на початку його створення, якщо ми ставимо за ціль «підмалювати, підштукатурити», то це одне, я ж говорю про інше, про шанс зробити щось велике. Адже якщо спочатку зробити фонтан, а потім ще щось, а потім ще щось, то є ризик що вийде лист, що писали у «Простоквашино».

Щодо людей, які створювали проєкт та тих, що були в експертній комісії, вони напевно самі талановиті, які у нас є, адже одні перемогли у конкурсі, а інші попали у конкурсну комісію. Проте ми говоримо про об’єкт, який може стати унікальним у масштабах України, а бажано Європи. Тому є питання до їхнього портфоліо, що вони створили у своєму житті, що із їх робіт стало №1 в Україні, або у Європі. Дуже складно людям, які проєктують, чи проєктували житлові будинки зразка 70-х, зробити щось сучасне, таке щоб здивувало світ і це не їх вина. Хоча, як би їм поставили технічне завдання зробити щось велике, можливо у них би і вийшло.

Щодо того, що Ви довірилися професіоналам, то у мене інше бачення – має бути баланс між архітекторами та менеджментом, адже ще від греків іде: первинне – це функція, потім надійність, а потім дизайн. Хочу зауважити, що митці цю послідовність ігнорують і для того є менеджмент, який має поставити все на місце та забезпечити баланс. У даному випадку, у їх розумінні функція, це щоб було зручно ходити і було де посидіти…, а у моєму розумінні, майдан повинен стати потужною атракцією для міста.

Щодо фінансового забезпечення, хочу сказати, що великі ідеї не потребують великих ресурсів, і це слова не теоретика (ми це робили десятки разів). А ще можна під цікаву ідею залучити гранти ( я певен, що під «Лісову пісню» дадуть). А ще можна запросити скульпторів із України та світу на міжнародний пленер (вони відгукнуться із радістю, якщо буде велика ідея і мінімальне фінансування). А ще можна зробити із будівництва величезний перформанс, і уже на етапі створення майдану організувати світову промоцію та атракцію. І таких «А ще…» можна реалізувати багато. На перший погляд, все виглядає як Нью Васюки, але ми такого рівня амбітності вже робили проєкти і неодноразово переконувалися, що не «головне величина собаки у «драці», а головне величина «драки» у собаці».

Щодо лікарів та лікування, у своєму пості, на який Ви ображаєтеся, я коротко поставив діагноз і запропонував лікування. На мій погляд , розвиток концепції «Лісової пісні» має право на життя, якщо її гарно виписати спроєктувати та реалізувати, то цим ми вирішимо не тільки проблеми унікальності Луцька, а і внесемо серйозний вклад у просування української культури у світі, адже це також буде промоція Лесі Українки. Вона заслужила того, щоб бути знаною, і меморіального музею у Колодяжному для цього не достатньо.

Щодо Музею сучасного українського мистецтва Корсаків, звичайно сьогодні – це ще не музей Гугенхайма у Більбао, але із одного боку це питання часу, а із іншого питання цілей, адже у них ціль була створити унікальний архітектурний ансамбль та згенерувати туристичний потік, а у нас створити музей сучасного українського мистецтва №1 у світі та пропагувати українське мистецтво, як в Україні, так і за її межами, і ми успішно рухаємося у цьому напрямку.

Щодо архітекторів, яких я запрошував при створені концепції музею, то хочу із Вами поділитися досвідом: ми покликали італійського архітектора Рензо Боателі і він разом із нашими митцями її розробив , тому можливо простір музею такий сучасний, цікавий та функціональний.
Щодо мого обурення, тобто чому я не обурювався, для мене є речі принципові та не принципові, я розумів, що не має коштів…, і прийде час і місто все зробить…, що у місті є більш важливі проблеми…, але коли побачив фонтан, який коштує 16 млн., то зрозумів, що не пробачу собі, якщо буду мовчати.

Я не дуже хотів писати цей пост, бо усвідомлював ризики, проте питання надто серйозне, щоб мовчати. Я розумію, що наживаю собі «кровних» ворогів, але я не шкодую і певен, що дане питання того вартує.

І на завершення, кожна соціально-економічна система (а місто такою є) розвивається лише у тому випадку, коли є у ній конфлікт та існує її відкритість. Конфлікт ми створили, залишилося запросити досвідчених спеціалістів із стратегічного менеджменту розвитку міст та відомих у світі архітекторів (бюро)і створити щось цікаве, таке за щоб не було соромно, а навпаки чим можна б було гордитися.
Рішення за Вами».