Про пам'ять, голос та веселі похорони: Ірина Славінська презентувала збірку есеїв у Луцьку

Ірина Славінська – перекладачка, журналістка та продюсерка радіо. Вона давно перебуває у літературному середовищі, але вперше спробувала себе у ролі авторки. У Луцьку відбулася презентація її дебютної збірки есеїстики.

У книгарні «Є», 24 січня, Ірина Славінська презентувала свою першу авторську книгу «Мої запасні життя». Цей захід також став першим передфестивальним заходом ІІІ Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера», який відбудеться у Луцьку 2-4 жовтня. Модерувала презентацію директорка книгарні «Є» Ганна Луцюк.

Презентація розпочалася відразу із сюрпризу. До книгарні на зустріч із авторкою несподівано завітав відомий український поет та перекладач Остап Сливинський. Він був учасником та модератором минулорічної «Фронтери».

Остап Сливинський

Ірина Славінська розпочала безпосереднє знайомство зі своєю книгою із розповіді про назву. За словами авторки, робочою назвою книги була назва пісні «Just Like a Woman». Але скоро стало зрозуміло, що на обкладинку це не годиться. Тож у першому договорі з видавництвом фігурувала назва «Історії про те, чого не знаю». 

«Це було одним із лейтмотивів «Моїх запасних життів». Історії, у тому числі сімейні, які ми не знаємо до кінця, які нам не розповіли. Я тут справді розповідаю багато такого, чого сама не знаю. Намагаюся його якось додумати, переформулювати чи вигадати.», – зазначила Ірина Славінська.

Директорка книгарні «Є» Ганна Луцюк

Ситуацію змінив лист, який авторка отримала від письменника Анатолія Дністрового. Він прочитав книгу та написав їй про свої враження. У кінці додав, що така назва не зовсім вдала.

«Він насправді підказав дуже вдалу метафору із цієї книги про запасні життя. Вона з одного боку апелює до комп'ютерних ігор. А з іншого боку, вона про те, що у мене з'являється від читання книжок, перегляду фільмів чи споглядання живопису. Тобто, можливість пережити такий досвід, якого я ніколи не мала і не матиму у своєму житті.» – розповіла авторка.

Ірина Славінська у своїй книзі багато пише про сімейну пам'ять, про ситуації спільні для цілого покоління, яке намагається цю пам'ять впорядкувати і зберегти. Як вона розповіла, її цікавить не так сама пам'ять, як процес її передачі в сім'ї.

«В абсолютно кожній родині є такі історії, які ваші старші родичі розповідають знову і знову. Ви її вже знаєте напам'ять, вся сім'я знає її напам'ять, але її все одно розповідають. Насправді, є багато інших історій, які можна було б розповісти, але їх ніхто ніколи не розповідає. Є багато сімейних епізодів, які ніхто вже не повідомить, бо носіїв цієї пам'яті більше не залишилося.» – зазначає письменниця.

Ірина Славінська

Збірку «Мої запасні життя» Ірина Славінська розпочала дитячим спогадом про те, як вона вперше почула власний голос на записі. Цей епізод з часом став знаковим, адже зараз авторка працює на радіо. Вона розповіла, що саме на радіо зрозуміла ціну часу та навчилася відповідальності за сказане в прямому ефірі. Адже, наприклад, до тексту завжди можна повернутися і переписати, по-іншому сформулювати думку. Слова, сказані у прямому ефірі, минають разом із часом і їх не можна переговорити.

«Це відкриття було для мене таким, що я декілька днів не могла знайти рішучості повернутися в студію. Все сказане здавалося поганим тому, що його не можна переписати.» – додає авторка.

Ця книга стала для Ірини Славінської її першим досвідом говоріння власним голосом. Тобто, до написання збірки, у своїй роботі вона завжди мала чітко визначені правила гри, сценарій, якому слідувала. На радіо вона запитувала гостей, їй відповідали, ефір мав часові рамки, було зрозуміло, куди дивитися і що робити.

«Коли я опинилася перед текстом, де звучить тільки мій голос, це стало викликом. Мені не були зрозумілі правила гри. У літературі кожен автор і авторка мають створювати власні правила, але на початках це мене дуже бентежило», – розповідає Ірина Славінська.

Для ознайомлення присутніх зі збіркою, авторка зачитала «веселу історію про похорони», яку раптом перебив звук дрелі із сусіднього з книгарнею приміщення. Але такий супровід не завадив спілкуванню. Тож читання плавно перейшли у відповіді на запитання гостей. У процесі обговорили ненормативну лексику в літературі, визначення есею як жанру та перекладацьку кухню.  

На завершення відбулася автограф-сесія, після якої охочі мали змогу поспілкуватися з авторкою більш неформально.

Читайте також: У кав'ярні «Старе місто» Лариса Ніцой презентувала книжку «Навіщо песикові гавкати?»