Лучанка поділилася враженнями від волонтерської поїздки на Схід

06 Січня 2020, 11:40
1906

Делегація волонтерів з Волині Наталія та Володимир Грушка, Петро Кондратюк, Ростислав Сніжко та Дмитро Климук з'їздили на Схід. 

Про це розповіла Наталія Грушка на своїй сторінці у фейсбуці. 

Подаємо дипис без змін:

«Емоції переповнюють...Вони різні – піднесення від мужності наших Воїнів (більшість їх класні військові, щиро хочуть Перемоги, спілкувалися з місцевими (смуток в очах,радує їх те, що не стріляють). Побачила ті розбиті чорні будинки і виникає питання: чому? Хто зможе розбудувати ті розтрощені міста і села, звідки вже виїхали люди і невідомо чи повернуться назад.

Для мене важливе спілкування з людьми. І там, на Сході я зустріла чоловіка з Луцька, який живе на Вишкові. Це командир військової частини Семенюк Андрій Михайлович. Такої людяності, як в нього я не зустрічала давно. Супровід машини «Михалича» був протягом всієї поїздки.

Першими ми відвідали наших волинських хлопців з батальйону «Світязь» в Констянтинівці. Насправді, вони були дуже задоволені нашими подарунками, а особливо волинською картоплею. Мали можливість поспілкуватися з військовими, які були вихідні. Запам'ятався мені горохівчанин Андрій Мельничук, який тихенько підійшов і подарував мені два шеврони їхнього батальйону. Цей тихий чоловік пройшов Іловайськ і далі там на Сході. Мені дуже захотілось написати про нього.

Далі наш «Михалич» повів нас до тих хлопців, які взагалі не мають ніякого державного фінансування. Це ДУК. Зупинка була в Водяному у Бона. Класний хлопець, який себе не бачить в іншому статусі – тільки військовий. Конкретний, нам таких побільше в Україні – вони наведуть порядок.

Потім вже у супроводі двох машин ми потрапили в Авдіївку. Там також ДУКівці. Познайомились ще з одним чоловіком – грузином, який з 2014 року воює в Україні проти Росії. До того як приїхати в Україну, він 10 років партизанив у грузинських лісах. Тут він ніхто – без паспорту , та я щиро запрошувала його до Луцька. Переконувала, що і цивільному житті є йому місце в Україні. Насправді, серце защимило. Людина приїхала з іншої країни боронити нашу землю – просто так.

По дорозі ми зустрічали місцевих жителів, вітали їх з Новим Роком і дарували печиво, цукерки. Говорили ми на українській мові, а вони починали розмову на російській мові, та по трішки переходили на українську. Значить, знають, тільки не говорять.

В Авдіївці заїхали до будинку з муралом, на якому намальований портрет вчительки української мови, яка дивиться в сторону Донецька, і своїм поглядом просить, щоб не стріляли. За 20 метрів стоїть попереджувальний знак «Не покидайте дорогу.Вздовж дороги заміновано». Дивує те, що це в місті, де ходять люди і бігають дітки.

На кожен блокпост ми підготували ще з дому ящички з необхідними продуктами хлопцям, щоби на блокпосту посмакували вкусняшками. І на одному блокпості зустріли жінку Ірину з 56 бригади родом з Полтавської області. Приємно здивована, з задоволенням поспілкувалися, надавали їй багато подарунків, зробили фото і поїхали далі.

Цікава зустріч була в центрі «Дитячого містечка» в Покровську. Там на сьогодні до 30 дітей, позбавлених батьківського піклування і також 16 дорослих, які проходять реабілітацію від алкогольно- наркотичної залежності. Залишили багато круп, халви, печива, меду, тушонок. Познайомились з директором Захаровичем, який піклується сьогодні про цих людей. Він зробив нам екскурсію будинком, є на що подивитися. Хороші ремонти, навіть басейн вже відкрили. 

І поїхали далі....на ночівлю в військову частину до «Михалича», де нас зустріли привітні хлопці і дівчата, які смачно нагодували,пригріли. Цікава розмова за чашкою кави з Андрієм Михайловичем мені особисто відкрила відповіді на деякі питання мови, релігії в даному регіоні.Мудрість «Михалича» надихнула на подальші звершення. Про такого командира кажуть – «на своєму місці».

Познайомилась з Танею, яка родом із Горлівки, та в 2014 році була змушена з сім'єю покинути родину, квартиру і виїхати на безпечні місця в Україну. Два роки скитались, а в 2016 році осіли сім'єю в Дубно. Зараз з чоловіком служать в військовій частині «Михалича». Довго вночі говорили і я зрозуміла, що не все просто в долях цих людей. Обмінялись телефонами, зробили фото на згадку.

І дорога... Слов'янськ, Краматорськ, Харків, Полтава, Київ, Рівне, рідний Луцьк і найкращий Вишків зустрів лапатим сніжком. Луцьк взимку теплий, квітучий, бо він наш! У Луцьку живуть такі герої як Андрій Михайлович, як хлопці батальйону «Світязь» і ми,лучани, теж герої, бо зробили потрібну справу!».

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром