«Е-квиток чи е-е, передайте за проїзд»,  – журналістка поділилася роздумами про зміни в луцьких маршрутках

Магістерка журналістики факультету філології та журналістики СНУ імені Лесі Українки Світлана Володько  поділилася власними роздумами щодо грядущих змін у луцькому громадському транспорті.

Статтю опублікували на сайті НІВРОКУ. Текст подаємо без змін:

Про електронний квиток я дізналася так само, як колись дізналась про те, що армія – це не війна, і що з неї повертаються живими. В дитинстві одна татова згадка про службу вводила мене в шок, від якого я відходила мінімум 5 секунд. Коли ж дізналася, що нічого смертельного там нема, була шокована ще більше. Побачивши новину про те, що їздити треба буде лише з електронними квитками – відчула себе такою ж ошелешеною.

11 листопада. Ця дата була настільки сумнівною та недосяжною, що я так і не встигла вчасно зробити електронного квитка з думкою, що не одна я так буду їхати зранку в понеділок. Але ця дата настала. Більше того, по місту таки поставили бокси для видачі карток. Це вже зовсім інша справа, що вони не працювали. Головне – поставили. Прогрес є. І ось переддень вирішального початку тижня. Я ще досі роздумую, наскільки рано встати, щоб зайти на роботу пішки. Та все ж таки шість з половиною кілометрів лякали більше, ніж валідатор, тому вирішила чекати улюблену п’ятнадцятку, яка кожного ранку у 8:23 відправляється на далеку Рівненську.

Страшного нічого не сталося. Карткою користувалися одиниці. Зате пасажири не мовчали: хто схвально прикладав картку до зчитувача, хто лише намагався це зробити, хто просто говорив, що ми ж ідемо в Європу, хто гостро критикував, а хто їхав в трансі від попередніх вихідних і взагалі не звертав уваги на нововведення.

Минув тиждень і картками почали користуватися частіше. Добре, що бокси для видачі запрацювали, чим покращили життя людей та зменшили кількість бурних скарг в інтернеті.

В цій ситуації мене найбільше хвилювала доля кондукторів, які в січні покинуть робочі місця. Можливо, зараз це теж здається неможливим, та це колись трапиться. За свій багаторічний досвід подорожі тролейбусами давно вивчила усіх, і кожного жаль. Та найбільше шкода, що так і не встигла написати репортаж з одного робочого дня кондуктора. Можливо, заради цього поїду в Рівне, поки там електронні квитки не замінили щасливі квитки щасливих людей.

Тиждень другий. Навіть найбільш немічна бабуся уже знає, куди прикласти картку. В мене складається враження, що пенсіонери більш прогресивні, ніж молодь. Деякі умільці прикладають е-квиток, навіть не дивлячись – куди, і попадають. Трапляються люди, для яких цей процес вперше, по них відразу видно – водять карткою до тих пір, поки не пікне. Частіше в салоні чути песимістичні прогнози про морози та припинення роботи валідаторів взимку. Таке говорили навіть кондуктори, певно вони не хочуть покидати свої робочі місця та мають надію на несправність турецької техніки. У маршрутках ситуація незмінна, я бачила лише один валідатор у двійці, всі «бойкотовики» досі їздять. Один водій маршрутки переповів мені плітки, що все буде працювати вже з 11 грудня. Побачим…

Тиждень четвертий. Я купую електронний квиток. Ця система таки впроваджується і ніхто відміняти її не збирається. Все більше й більше людей починають користуватися пластиковою карткою, як виявляється, це зручно. Інтернет-ресурс «СітібасЛуцьк» невпинно закликає робити транспортну революцію та вимагати моніторинг міського транспорту від компанії «Сіті кард». А в мене лишається одне запитання: невже ми справді станемо одним із перших міст України, яке впровадить електронний квиток?!