Молода і нестандартна Вікторія Дикобраз розповіла, чому покинула університет і видала збірку

02 Грудня 2016, 14:46
3846

Креативний студентський коворкінг на факультеті філології та журналістики не лише місце для відпочинку між парами та яскравих світлин, а й вдалий простір для цікавих літературних подій.

Вечір четверга усі охочі провели на найбільш поетичному факультеті  у компанії молодої та нестандартної авторки Вікторії Дикобраз.

Дівчина родом з Рівного, але назвати її рівненською поеткою було б надто вузько, адже географія різноманітних літературних подій та перформансів Вікторії сягає всієї України, а її постійні подорожі автостопом – всього світу.

Цього разу у Луцьку Вікторія Дикобраз презентувала свою другу поетичну артзбірку «Необхідне підкреслити».

«Таблоїд Волині» зібрав найцікавіші думки, погляди, історії та віршові рядки авторки у рубриці «Словопортрет».

***
Ви зібралися тут, і це означає, що або вам немає де провести вечір, або вам справді це цікаво.

***
Мене можна сміливо перебивати, дуже не люблю такої, знаєте, академічної поведінки. Мабуть, тому я кинула й універ, а за останні 6 років навчалася у виші всього рік, до речі, у вашому СНУ.



***
«Необхідно підкреслити» – моя друга книжка. З’явилася на світ десь приблизно, як і я. Просто я третя дитина в сім’ї, і народилася дуже неочікувано. От це про цю книжку.

Я подала свої твори на щорічний конкурс видавництва «Смолоскип» і у подарунок отримала можливість видати збірку. А попередня книга «Семантика наших прикрас» вийшла більше за ініціативи видавництва «Крок», представники якого часто чули мене на фестивалях та творчих вечорах.

***
Молодий автор може влаштувати собі серйозну промоцію. Наприклад, з минулою збіркою я об’їхала 19 міст України, влаштувавши тур самотужки. Все залежить від того, наскільки людина прагне працювати, все вкладається в межі твоїх можливостей і необмеженість твоєї фантазії.


***
Для того, щоб зрозуміти, чи треба комусь те, про що ти пишеш, варто вийти у дорогу і спробувати це перевірити.

***
Що найкраще сприймає публіка? Я твіти класно пишу. Навіть жартую з друзями, що час видавати збірки твітів, а не поезії.

***
Перша книга жовтого кольору, друга – синього, але це абсолютно не політична тема. Часто на смартфонах те, що варто було б підкреслити, виділяється синім, тому така асоціація. А ще, відомо, що у видавничій діяльності є 4 кольори, які не надто користуються популярністю у читача: жовтий, синій, рожевий і чорний.

Тепер ви знаєте, у яких кольорах будуть наступні збірки, якщо не перестану писати (сміється).

***
Найбільша мрія – дожити до моменту, коли людей відправлять на Марс.


***
Я намагаюся перепробувати якомога більше професій, доки мені не «стукнуло» 30 і я не стала дуже нудною. Наприклад, цього жовтня я працювала барменом в одному прекрасному цілодобовому лаундж-барі. Ще працювала на радіо, мала досвід роботи виконавчим директором на «Форумі видавців», організовувала багато літературних подій.

Мені скрізь комфортно, але я просто не вмію доводити багато речей до кінця. У майбутньому хотіла б працювати вигулювачем собак.

***
У мене не буває депресій. Якщо стає незрозуміло, чим далі в житті займатися, то можна або почати чимось займатися, або сісти в центрі кімнати і сидіти доти, доки не зрозумієш, чим треба займатися. Депресія – це нудно, непродуктивно і йде багато грошей на різні нехороші штуки.


***
Добре вчитися читати собі перед дзеркалом. Це не соромно, але дуже ефективно. А взагалі, завжди буде публіка, перед якою читати буде соромно. Мені перед вами зараз так стидно, так стидно… Але ж нічо, тримаюся.



А ще добре копіювати чиюсь ораторську манеру, аби натренуватися і сформувати свою власну.

***
З вашого університету лишилися, звісно, спогади. Викладачка не пускала мене на пари через дреди, хоча СНУ дав мені приклад викладачів, які справді глибоко професійно занурені у свою справу. А ще обожнюю вашого Громика!

***
Між нами різниця, як між вишніми і черешніми:
ти розповідаєш про колишніх - я про теперішніх.

Ти мені гостриш ножі - і я ріжу яблука.
Цей лист'опад - лютий зі смаком патоки.
Ти готовий приймати смерть і мені всміхаєшся.
Я кажу, Бог - це жінка, і Він зі мною погоджується.

Що я, дарма з твоїх рухів складаю азбуку?
Ну ж бо, ходи до мене, земля хитається.





Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

Коментарі
05 Грудня 2016, 14:33
Звільніть автора статті.<br/>Соромно за рідне місто, у якому немає адекватних журналістів.
Коментар
02/12/2021 Четвер
02.12.2021
01.12.2021