Декан луцького вишу видасть книгу про поліські говірки

18 Серпня 2019, 15:10

2277

фото ілюстративне

Декан факультету філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Юрій Громик готує до видання книгу про поліську говірку.

Про це він написав на своїй сторінці у мережі Facebook.

Давно вже (бо то все треба відповідного настрою й натхнення) готую до видання книжку про рідну поліську говірку, «нашу байку» (моє багатолюдне Липне заховалося в глухому закутку геть на східній окраїні Цуманської пущі (а водночас і Волинської області)). Маю вільний час, от як сьогодні, – сідаю переглядати свої ще студентські й аспірантські, з 1990-х, записи. Основною і безцінною моєю інформаторкою була покійна бабуся Мотрона, якій якраз десь у ці дні – 100 років (знала вона лише те, що «вродиласа в Спасувку», а в документах зафіксовано було просто рік народження – 1919)... Перечитую записані від неї тексти пісень (а їх сотні!), перебираю, як перлини, наші специфічні липенські слова, які найперше від бабусі ж таки чув і фіксував, – світлий сум і вдячність приходять… А книжка (колись же таки доведу її до пуття) матиме присвяту «Пам’яті моєї першої навчительки живої народної мови – бабусі Мотрони», – йдеться у повідомленні.

Також дода, зо нарешті почав впорядковувати прислів'я та приказки.

«Зовсім дещицю («зусьом ниґу», сказала б бабуся) з того вирішив оприлюднити тут. Бо, здається, там є цікаве. Правда, специфічні фонетичні і граматичні риси нашої говірки майже не передаватиму. Хай легше читається», – зазначив декан.

Аби руки, то знайдеться муки.
Бог родить на всякого долю.
Було б сказано – забуться не довго.
В дитяти пальчик заболить, а в матері – серце.
В своїй халупці добре й дупці.
Вбери й пенька, то буде за Зенька.
Годуй, мати, сина, то прибуде сила.
Де вродилася коза, там солодкая лоза.
Добрий борщик, да маленький горщик.
Жаль ваги не має.
Женяться не на рік, а на цілий вік.
Жінка не черевик – з ноги не скинеш.
З мудрим поведешся – розуму наберешся, а з дурним – і той згубиш.
Коли не вмирать, то день пропадає.
Куди кінь з копитом, туди й жаба з хвостом.
Легко впасти – важко встать.
Люде не татари – не дадуть пропасти.
Мати вмре – батько сліпне.
На віку, як на довгій нивці.
Не будь паламарем у чужій церкві.
Не вчи вченого їсти хліба печеного.
Не вродися красний, а щасний.
Нема гіршей кари, як нема свей пари.
Одне не загоїться – друге настроїться.
Однієї біди не треба, а скільки є.
Осіннє сонце як мачушине серце: хоч і світить, то не гріє.
Поїли, як пани, а покидали, як свині.
Пошли дурного по смерть, то хоч наживешся.
Своє як не заплаче, то хоч скривиться.
Своя симражка (серм'яжка) ніколи не важка.
Син мій, а розум в його свій.
У людей повна піч – і горить, а мене одне поліно – і не хоче.
Чоловік що ступив, то згрішив.
Як бідний плаче, то ніхто не бачить; як багатий скривиться, то всенький мир дивиться.
Як не нагріє дух, то не нагріє й кожух.
Як нема щастя на молоці, то не буде й на сироватці.
Як сам продаси, то і з батьком не купиш.
Як умер біднячок, то прийшов п’яний дядок; як умер багатир, то зійшовся всенький мир.
Як хто хоче, так по своєму батькові й плаче.
Яка матуся, така й доцюся.