На Волині заповідні ліси перетворюються в «мертві зони»

Ділянки лісу, віднесені до природно-заповідного фонду, де законодавством повністю або частково заборонені будь-які господарські чи санітарні заходи, поступово перетворюються на мертві зони.

В окремих урочищах Волині, створених із рекреаційною метою, уже можна знімати фільми жахів. У п’ятницю, 12 липня волинські лісівники розповіли про це представникам загальнонаціональних та обласних медіа в рамках прес-туру, – йдеться на сайті Волинського ОУЛМГ.

«Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Першотравневий» Луцького р-ну. Створений у 1977 році – з метою охорони та збереження різновидності дерев та чагарників. Породний склад – тюльпанове дерево, катальпа, дугласія, бархат амурський та ін. Має естетичне та культурно-оздоровче значення. Загальна площа – 12,5 га, перебуває в межах землекористування ДП «Ківерцівське ЛГ» – Боголюбське лісництво». Такою є інформація в офіційних документах. В реальності парк, що зовсім поруч із Луцьком, не те що не вражає естетичністю, а виглядає захаращеним лісом із мертвими ялиновими насадженнями, де й просто прогулятися небезпечно. Проте прибрати ці захаращення ми не можемо. Вони – навіть після смерті – захищені законодавством, як і повалені та вивернуті з корінням дерева. Про це розповів головний лісничий ДП «Ківерцівське ЛГ» Андрій Зінич.

«Заповідне урочище місцевого значення «Садівська дача» Луцького та Локачинського р-нів. Створене у 2005 році з метою збереження цінного лісового масиву. Загальна площа – 2669,62 га».

Це урочище має унікальну історію та не менш вражаючий склад насаджень. Багатим є не лише рослинний, а й тваринний світ. Чи то, правильніше, на час надання статусу заповідного урочища був неймовірно багатим та різноманітним. Нині 100 га заповідних площ лісу ще з дороги вражають стовбурами мертвих дерев на фоні неба. Інша ж частина заповідної ділянки  яскраво-зелена лише з дороги. Зайшовши у глиб метрів на десять, бачиш  протилежно інакшу картину – такі ж мертві хвойні і навіть листяні насадження. Чи будуть жити у таких деревах птахи та тварини – запитання риторичне. Не викликає сумнівів лише одне: тут аж надто багатий світ комах. Правда, переважно шкідників.

Лісничий Коритницького лісництва ДП «Горохівське ЛМГ» Петро Завадський лише розводить руками. Мовляв, із часом частково, хоч це й дуже затратно для лісгоспу, можна було б прибрати ці всохлі дерева та спробувати навести хоч якийсь лад, аби дати можливість врятуватися сусідній частині дерев. Але…

Завідувач сектору охорони і захисту лісу Волинського ОУЛМГ Віталій Півовар розповідає, що за даними останнього моніторингу, який систематично проводять працівники державної лісової охорони, через всихання уже фактично втрачено понад 14 тис. га територій природно-заповідного фонду області (а це – 12% від загальної кількості на Волині).

«Якщо в експлуатаційних лісах ми за минулий рік змогли більш-менш врегулювати ситуацію, кинувши всі зусилля на проведення санітарних заходів, то за ситуацією в заповідних лісах переважно лише спостерігаємо. Навіть якщо починаємо оформляти всі відповідні дозволи і звертатися щодо погодження на рівні профільного Міністерства хоча б на проведення якихось вибіркових рубок, то нерідко за цей час дерево вмирає повністю. А це означає, що шкідник уже його покинув і тепер «працює» на сусідніх», – зазначає Віталій Півовар.

Доцент кафедри лісового і садово-паркового господарства СНУ ім. Лесі Українки Василь Войтюк підтверджує, що проблема дійсно є. Результати постійних спостережень у хвойних лісах невтішні. І не лише в наших. Адже досвід усього світу такий же. Проблема глобальна. Соснові насадження на Волині вимирають, як іще кілька років тому зникав дуб. Тож спільно маємо подбати про механізм, який допоможе врегулювати ситуацію.

Варто зазначити, що третина території Волинської області зайнята лісами (загальна площа земель державного лісового фонду нині – 618,7 тис. га, лісистість Волині становить 34%). П’ята частина територій – заповідні. Точніше – 20% усіх волинських лісів, які перебувають в управлінні Держлісагентства.

Розуміючи екологічну цінність лісу, лісівники нерідко стають ініціаторами створення таких заповідних територій (доказом того є збільшення кількості та площ ПЗФ – за останні 2 роки вона зросла на 165 га. За цей час було створено 4 заповідних об’єкти.  Згодом самі ж лісівники дбають про їх охорону та збереження, яка забезпечується коштом лісгоспів, адже держава не фінансує лісогосподарські підприємства взагалі.

У таких лісах частково або повністю заборонені не лише рубки головного користування, а й санітарні заходи, вони служать для збереження цінних видів флори і фауни та перебувають під особливою охороною лісівників.

І саме постійне ретельне спостереження викликає у лісівників неабияке занепокоєння. Особливо – останніми роками, коли соснові ліси масово гинуть під дією шкідників.

Про це неодноразово розповідали і лісівники, і науковці під час численних семінарів на Волині, які були присвячені темі всихань соснових насаджень. Працівники наукових інституцій, які працюють у відповідному напрямку, неодноразово наголошували на особливій критичності ситуації у лісах, що належать до природно-заповідного фонду (ПЗФ).

Окремі заповідні ділянки, а то й цілі урочища, у зв’язку з відсутністю будь-яких санітарних заходів, набувають небезпечного стану. Площі всихань у заповідних лісах стрімко ростуть. Хвороба поширюється на експлуатаційні ліси, які примикають. Відповідно до законодавства, не прибираються з лісу і вітровальні дерева. Все це у комплексі стає причиною розповсюдження значної кількості шкідників, для яких через відсутність санітарних заходів створюються сприятливі умови. У результаті ми просто спостерігаємо, як вмирають цінні насадження. Таким чином втрачається мета, заради якої вони заповідались, а їх унікальність залишається лише в назві – через те, що реальний стан часто вже не відповідає призначенню.

Звісно, загальна ситуація тісно пов’язана зі змінами клімату. І саме тому необхідною є відповідна реакція держави та зміни у підходах. Все це вимагає більш гнучкого законодавчого регулювання щодо реалізації результатів спостережень за станом природно-заповідних об’єктів (їх заміни, проведення заходів із реконструкції, відновлення тощо).

Виникає логічна потреба більше уваги приділити утриманню та розвитку інфраструктури існуючих заповідних об’єктів, удосконаленню нормативно-правової бази, а наукові висновки щодо створення заповідних об’єктів повинні ширше враховувати специфіку лісовирощування та подальші соціально-економічні наслідки.

Проте поки ситуація залишається незмінною. Що принесе такий режим очікування – невідомо. Лісівники ж постійно фіксують нові площі уражень, все частіше і масштабніше – у лісах, що мають статус заповідних.