«Зараз всі графіті в Instagram», – художник Андрій Присяжнюк

Андрій Присяжнюк – відомий у Луцьку та за його межами графіті-райтер. Його унікальні роботи прикрашають стіни будинків, паркани, вуличні галереї та незвичайні міські об’єкти. На сторінках у соцмережах Андрій здебільшого показує свої творчі здобутки.

Інтерв'ю з райтером опублікувало «Громадське. Волинь».

Ми знаходимося зараз у твоїй майстерні, вона належала Миколі Кумановському. Розкажи, чому зараз ти тут?

Насправді це не моя майстерня, я всього-на-всього її орендую. Коли приїхав, то зрозумів, що тут жива атмосфера, дух. Це дуже гарний простір і мені з ним пощастило.

Для чого майстерня людині, яка творить мистецтво вулиць? Що тут відбувається, які процеси, чим ти тут займаєшся?

Взагалі потрібен свій простір для того, щоб думати, як мінімум. Переді мною постало банальне питання збереження матеріалів. Крім того, я хочу розвиватись, працювати з графікою, на полотнах писати і для цього я собі шукав студію, майстерню.

Зараз графіті – це більш неформальна культура, це андеграунд. Чи може бути таке, що колись це набуде більш офіційного характеру?

Я б не сказав, що це андеграунд. Навіть якщо говорити про Луцьк, наше середовище, це був андеграунд в 2000-ому році або навіть трохи раніше. Просто 2000 рік я точно пам’ятаю, бо десь тоді починав малювати. Тоді не було Instagram і графіті відображали свою суть.

Зараз всі графіті в Instagram, тобто вже не обов’язково, щоб хтось приїхав і побачив або прийшов і побачив намальоване. Райтери викладають свої роботи, отримують лайки і на тому все. На мою думку, нема сенсу, як говорять, бути All City, тобто бути скрізь, щоб твій тег, твоя робота була на кожному кутку. Зараз достатньо вибрати собі гаражний кооператив і можна перемальовувати ту саму роботу, просто в Instagram заливати і ти будеш All Instagram.

Можна сказати, що графіті втратили свій першопочатковий сенс? Раніше це було висовлення протесту, а зараз люди для чого цим займаються?

От я зараз постійно дискутую з колегами по цеху. Дуже велика кількість графіті-райтерів бачать графіті таким, яким воно було у 80-х роках.

Графіті існує 50-40 років і, на мою думку, зараз воно не може бути таким, як 10 років тому, тобто воно має змінюватись. Класно, коли є графіті-райтери, які роблять ці «тру», повторюють штуки з тих часів і може щось змінюють, але круто, коли графіті саме видозмінюється, росте, і з цього виходить щось більше. Я за прогрес у цій сфері.

В одному з інтерв’ю ти сказав, що створив собі комфортний клімат для життя у Луцьку. Що для тебе комфорт?

Це, напевно, робити те, що мені подобається і при цьому отримувати кошти на життя. В цьому і є комфорт.

Тобто в Луцьку реально себе реалізувати і необов’язково для цього їхати за кордон?

Наразі так, але  я думаю, що так завжди не буде, тому що тенденції змінюються. Треба встигати за часом і розвиватися.

Якщо говориш про графіті, то старше покоління уявляє собі підлітків з балончиками, які біжать і малюють щось незрозуміле для них і втікають. Зараз існує такий стереотип?

В нашому суспільстві, напевно, є якийсь такий стереотип, але він вже розвіюється, тому що Луцьк розвинуте місто в плані спрей-арту. Є «Галерея 4/8», в якій створюються проекти різними художниками поки що з України. Раз в два місяці там з’являється новий проект. Найцікавіше, що там проекти незвичні, не шароварщина, а такі, де треба бачити художника в роботі, спілкуватись з ним або читати концепцію роботи, аби зрозуміти, що він хоче сказати глядачу. Це виховує.

Коли ти створюєш свої роботи, зважаєш на чиюсь думку? Чи ти просто втілюєш свою ідею?

Я намагаюсь бути адекватним в своєму баченні. В принципі, графіті − це егоїзм. Ти хочеш, ідеш і робиш,не зважаючи на публічну думку, осуд і так далі. В мене обличчя відкрите, а більшість райтерів ніхто не знає. Це може бути касир або власник бізнесу, але його знають як райтера тільки його «пацани», його коло. Він виходить і «розважається». Насправді, справа дуже серйозна і не завжди її можна назвати розвагою.

А коли створюють мурали, це вже більше для соціуму?

Це залежить від художника. Є люди, які егоїстично створюють мурали. Умовно кажучи, беруть картинку, їдуть в сусіднє місто чи село малювати і навіть не знають, на якому будинку це будуть робити і просто роблять наклейку, яка варта білборду. Може бути художник, який буде оцінювати навколишнє середовище, дослідження робити, вести діалог з громадськістю, яка дотична до цього місця, і робити продукт.

Я розумію, що ти йдеш другим шляхом?

Я йду двома шляхами. Якщо вночі, то шляхом егоїзму, якщо створюю мурал, то стараюсь іти шляхом досліджень. Умовно кажучи, якщо роботу замовляє ОСББ у себе в дворі, я розумію, що двір − це відкрита територія, але це і не центральний фасад міста. Тут право вибору мають жителі цього будинку і я з ними спілкуюсь.

Ти кажеш, що йшов обома шляхами, тобто бувало, що і вночі малював…

Весь бекґраунд і початок це взагалі… малював постійно, багато і нелегально. Мені в цьому графіті і подобається насправді.

Тобто ти висловлював протест і в тому, мабуть, є якийсь адреналін, так?

Не знаю до сьогоднішнього дня, як пояснити, що це таке. Треба просто спробувати і все стане ясно. Це просто любов і все.

Відчуваєш зв’язок з місцями, в яких ти малюєш?

Атмосферу місць, так. Мені подобається малювати на трейнлайні − вздовж колій, де потяги їздять. Там немає глядачів, немає пересічних людей, спокійно, там класно малювати. Так само мені пообається робити бомбінг вночі.

Що це таке?

Мені подобається малювати в місті вночі. Я стараюсь адекватно вибирати місця. Малювати якісь будки робіників ЖЕКів або мафи, невеликі обідрані стіни. Тут в мені прокидається не егоїзм.

Мені подобається робити вночі роботи нелегально, тому що це кайф. Можливо, це віддалено нагадує полювання. Виходиш, тебе ніхто не має побачити, ти тихенько робиш свою справу і потім бачиш результат − реакцію людей, які проходять повз, коли фотографуєш або просто проходиш. І просто бачиш потім результат, який зробив вночі.

Я завжди себе порівнюю в таких ситуаціях з супергероєм якимось. Вийшов вночі, поки все місто спить, пробрався в систему, зробив і пішов.

Ми знаємо, що в тебе є собака, проте малюєш ти котів. Чому так? Який у тебе зв’язок з тваринами?

Я люблю тварин, я проти зоопарків і я вже майже два роки не їм м’яса. В мене все життя були коти, а пес з’явився в 18 років, німецька вівчарка Кокс, і він жив дуже довий час з котом, який був старший за нього.

Мистецтво – це діалог. Чи вдається налагоджувати цей діалог із людьми? Є багато людей, які критикують або негативно ставляться до твоїх робіт? Ти борешся з цим?

Будь-яка реакція − це краще, ніж ніякої реакції. Навіщо з цим боротися, можна просто спілкуватися і, якщо є запитання, відповідати або вести діалог.

Ти стверджуєш, що працюєш над іміджем Луцька своїми роботами. Вдалося якось його змінити?

Я не сказав би, що своїми роботами я працюю над іміджем Луцька. Над іміджем Луцька працює багато художників. Я, можливо, мав на увазі − діяльністю. Це стосується не тільки власних робіт і проектів, а й організації фестивалів, робота над «Галереєю 4/8».

Я дуже горджуся проектом «4/8». До створення музею Корсаків це, на мою думку, був найкрутіший створений у Луцьку художній проект. Думаю, що надалі наша команда буде розвивати галерею і будуть видні результати.

Наскільки я розумію, з тобою краще вночі говорити, ввечері?

Так, я сова. Мені друг сказав: «Якщо ти сова, підлаштовуй оточення під себе. Якщо 0 14:00 починається день, чому ти маєш о 8 вставати і після двох годин сну бігти на зустріч». Звичайно, є такі зустрічі важливі, що можна спати не лягти.

Я весь час себе переналаштовую, щоб бути жайворонком, тому що такий графік в більшості людей. Я не можу працювати вдень, тому що о цій порі за вікном щось десь відбувається, я це пропускаю, тому не можу зосередитись. Коли працюю вночі, то знаю, що всі сплять і я нічого не пропущу.

Тобто твій робочий день − це ніч?

Щоб щось створювати, так, мені вночі найкраще зосереджуватись.

О котрій ти прокидаєшся?

В мене «побитий» графік. Я можу тиждень вставати о 7, тиждень вставати в 12, тиждень вставати о 16:00 дня. Насправді це важко, тому що організм страждає через відсутність постійного графіка.

Це традиційно для частини митців, які вночі малюють графіті?

Свобода – так, тобто немає графіка. Напевно, традиційно. Хоча я знаю дуже організованих .

Для тебе важлива свобода. Свобода дій у всьому…

Це, думаю, всім важливо, але в мене так якось виходить. Я скільки разів пробую сідати вдень працювати і мене все відволікає. А вночі, таке враження, що Земля зупиняється, щоб ти сів помалювати.

Розмовляла — Юлія КАРМАНСЬКА, знімала — Марина БАЛДИЧ