Історії луцьких анонімних алкоголіків

«Привіт, я Свєта і я – алкоголік, – каже усміхнена білявка, якій на вигляд років 40. – Потрапила на форум анонімних алкоголіків 10 років тому і протверезіла. До того пила страшно, запоями, була спроба суїциду. Дякую всім анонімним алкоголікам, що досі жива. Я дружина – вдруге вийшла заміж, мама, бабуся. Радію життю, маю душевний спокій».

Жінка входить до оргкомітету Форуму АА, що відбудеться у Луцьку 30-31 липня. Вона не боїться розповідати свою історію. Каже, трохи хвилюється, бо не надто звикла до публічності. Та ці хвилювання – ніщо порівняно з тими страхами, які відчувала, коли ненадовго виходила з запою і не розуміла, як жити далі.

Про це пише ІА Волинські Новини.

– Перший чоловік помер від цирозу печінки 2007-го, – розповідає Світлана. – Мала в хаті алкоголіка й сама не помітила, як почала пропадати у запоях. Після чергового відходила все важче, але не визнавала, що маю проблему, що жінки спиваються швидше за чоловіків. Мама не раз забирала мене з блат-хат. За кілька років такого життя, коли я або постійно була п’яна, або на «відходняках», вона вже бажала мені смерті.

Брат і друзі відвернулися, не вірили, що зможу вийти з цієї біди. Дитина просила не пити, бо чоловік уже дуже хворів, надії не було. Він мені казав: «Свєто, водка тебе погубить». А я відповідала: «Це ти вмираєш, мені таке не загрожує». Біля його ліжка стояла табуретка з чекушкою і гранчаком. У рідкісні тверезі хвилини мене обсідали страхи: чим заплатити за квартиру, як повернути довіру родичів, як працювати?

У моєму житті не було радості, тому втікала в черговий запій. Познайомилася з Танею, яка почала ходити до анонімних алкоголіків. Вона запрошувала до них на зустрічі, та я казала, що мені це не треба, що не страждаю на алкоголізм. З часом помітила, як вона змінюється, радіє життю. І якось погодилася піти на форум.

Не побачила там безнадійних спитих людей. Слухала й дивувалася, що вони не вживають ні краплі спиртного по 10-20 років. Там не давали жодних настанов, не дорікали, не переконували, що треба лікуватися чи ще щось. Один чоловік просто запитав: «Чи руйнує алкоголь твоє життя?». Подумала і відказала: «Так». Після форуму не знала, що маю робити. Записалася у групу АА і п’ять років ходила на зустрічі майже щодня. Відчувала, що це мені потрібно. Тепер маю щасливу сім’ю, роботу, намагаюся служити іншим людям, які хочуть позбутися цієї страшної залежності.

***
Володимир не п’є вже 20 років. Але досі називає себе алкоголіком. Бо в спільноті АА залежність сприймають як невиліковну хворобу, в якій можна досягнути тривалої ремісії. Єдина умова – визнання проблеми і бажання її позбутися.

– Повірте, що сказати «я – алкоголік» дуже складно, – зізнається чоловік. – Розуміння життя мені диктувала водка. Все мені було не таке – государство, жінка, робота, зарплата. Думав, що як вип’ю, стане простіше. Їздив на заробітки у Чехію, Росію, був серед п’яних і сам пив. Багато разів лікувався у диспансері, виходив і знову зривався. За три роки вводив у кров дві «торпеди», підшивався, в Києві пройшов 10 сеансів магнітотерапії, після чого в декого дах зносило. Не пив і не курив два місяці.

Потім усе повторювалося: піддаєшся на вмовляння «чуть-чуть» – і вже не можеш зупинитися. Коли почув про анонімних алкоголіків, не знав, що вони роблять, думав, то якась секта чи викачування грошей. Пішов спробувати, побачив, що у групах просто спілкуються, обмінюються досвідом. І в АА ще два роки були зриви. Та зрештою покинув пити остаточно й по можливості допомагаю іншим алкоголікам.

***

Анонімність – духовна основа АА: тут не питають, хто ти і звідки, що робиш, чому почав пити тощо. Також тут не ведуть списків присутніх, історій хвороб, не шукають нових членів, бо люди, які прагнуть змін, приходять самі. У спільноті нема членських внесків, обмежень у віросповіданні чи політичних поглядах – у групах не торкаються питань, що не стосуються АА. Керуються тільки програмою «12 кроків», власним досвідом і силами.

– Ми – спільнота рівних, не афішуємо особистостей, а лише принципи. Прагнемо зробити відомою нашу програму одужання, а не осіб, які беруть у ній участь, – зазначає голова волинської громадської організації «Інтергрупа» Володимир Хілуха. – Ми утримуємося від першої чарки, бо якщо не буде першої, то не буде і наступних. Алкоголізм – невиліковна хвороба, що потребує одного обмеження – не вживати спиртні напої. При багатьох хронічних діагнозах треба ввести внутрішню заборону на вживання певних продуктів: при цукровому діабеті – табу на вуглеводи, при подагрі заборонений щавель, при захворюваннях нирок – гостра їжа. Щоб не вмерти від ускладнення хвороби.
Довідка. Перша група анонімних алкоголіків у Луцьку з’явилася 27 років тому. Приблизно в той же час запрацювали такі групи в Києві й Одесі. Зараз ті, хто покинув пити, і ті, хто усвідомив свою проблему й вирішив її позбутися, збираються у восьми групах в Луцьку, а також у Ківерцях, Камені-Каширському – загалом більш як 130 людей. На зустрічах обговорюють досвід кожного, як вони позбулися тяги до алкоголю, як у будь-яких ситуаціях вдається не пити. Щороку в Луцьку відбувається Форум АА, на який приїздять члени спільноти з інших міст, з-за кордону. Черговий форум заплановано на 30-31 липня у готелі «Профспілковому» (проспект Відродження, 24). Знайти інформацію можна на сайті анонімних алкоголіків чи за телефонами 066-920-15-70, 096-781-49-33.