Мейн-кун: особливості догляду та харчування
2487 
Мейн кун – найбільша котяча порода, що з’явилася в штаті Мен (США) внаслідок природної селекції завезених довгошерстих і місцевих короткошерстих котів. Суворі місцеві зими вплинули на довжину та щільність хутра. Мейн-куни міцні та величні за статурою, що робить їх візуально подібними до левів та інших великих кішок.
Візуальні характеристики породи
Мейн-куни – великі коти із сильним тілом завдяки розвиненій мускулатурі. Вони мають довгі лапи, виразну квадратну морду, великі вуха з китицями. Їхнє щільне хутро особливо довге та пухнасте на хвості та навколо шиї, де формує комір, який спадає від вух до тулуба. У цих тварин є понад 30 варіантів забарвлення. Мейн-куни бувають одноколірними (чорними, білими, рудими, сірими, кремовими), білоколірними (білий разом з іншим кольором), таббі (смуги вздовж спини, кола на боках), черепаховими (поєднання двох-трьох схожих відтінків із білим), димчастими, шиншиловими (світла основа з темними кінчиками). Колір очей переважно золотавий, зелений чи мідний, хоча в білих котів трапляються блакитні очі та гетерохромія.
Основні якості, що формують характер
Мейн-куни привітні, ласкаві та грайливі. Їм подобається компанія людей, тому ці коти – чудові домашні тварини. Це улюбленці, що дають себе гладити, лояльно ставляться до молодших дітей та охоче граються зі старшими. Водночас характер мейн-кунів досить незалежний, щоби проводити час наодинці. Представники породи люблять спати вдень і можуть вподобати для цього будь-яке місце, проігнорувавши лежанку. Їх можна знайти на шафі, столі, кріслі, полиці у ванній чи просто на підлозі.
Ключові якості, притаманні породі:
- Високий інтелект. У мейн-кунів гарна пам’ять і здібність до дресури, тому їх можна навчати різних команд і трюків, зокрема складних.
- Прив’язаність до господаря. Коту не потрібна постійна увага та пестощі, проте йому подобається проводити багато часу з людиною, спостерігаючи за її рухами та діями. Мейн-куну важливо спілкуватися, адже це «найбалакучіша» порода. Улюбленці нявкають, бурчать, муркочуть і видають мелодійне скрекотання.
- Грайливість. Кошенята мейн-куни дуже активні. Та й у дорослому віці тварини не втрачають цікавості до ігор, а іноді можуть влаштовувати бедлам у домі.
- Лояльність до інших тварин. Кіт без проблем подружиться з іншими домашніми улюбленцями, зокрема із собакою.
Мейн-куни вловлюють настрій господаря, тому не надокучають, коли відчувають, що власник чимось стривожений чи дуже зайнятий. Це миролюбні коти, які не проявляють агресії, однак до незнайомих людей ставляться обережно та підозріло.
Рекомендації щодо утримання мейн-куна
Представники породи люблять доглядати за своєю шубою, однак довга шерсть вимагає періодичного купання та щотижневого вичісування. Рекомендується використовувати спеціальну пуходерку, щоб повноцінно прочісувати щільне підшерстя. Мейн-куни точать кігті, не стаючи на задні лапи, тому їм необхідні горизонтальні дряпки, щоби не страждала підлога, килимові покриття, дивани тощо.
Коти цієї породи схильні до гіпертрофічної кардіоміопатії — потовщення стінок серця, що може призвести до серцевої недостатності. Саме тому догляд передбачає періодичні ветеринарні скринінги. Харчування породи може бути спеціалізованим для мейн-кунів чи просто підібраним за віком і потребами. Головне, щоби корм був збалансованим і не провокував ожиріння. Зокрема, це можуть бути сухі суперпреміум раціони Purina Pro Plan чи Purina ONE та вишукані вологі страви Gourmet.
