Як живуть тварини в «Ласці»

16 Серпня 2015, 15:01
5681

Де сплять, що їдять і як зустрічають гостей чотирилапі мешканці собачого притулку «Ласка».

Своїми враженнями від візиту в притулку поділилась Людмила Яровська у блозі на Таблоїд Волині

Проблема бездомних тварин на вулицях Луцька особисто для мене – питання мегаскладне. Із розряду тих, про які можна вічно сперечатися, а кожен однаково лишиться при своєму.

Дуже любила песиків. З дитинства. Обціловувала всіх, хто траплявся на шляху і ні разу не вірила, що вони вміють кусатися. А тоді якось одна дворова тварюка, розміром із півтеляти, без попередження підійшла ззаду і цапнула за м’яке місце.

З собаками мої стосунки зіпсувалися надовго. Настільки сильно, що почала переходити на інший бік вулиці, коли на горизонті з’являвся пес, а бувало навіть в істериці застигала на місці і телефонувала чоловікові: забери мене звідси, він мене зараз з’їсть! Для укріплення нового статусу «я – проти собак» навіть завела кота.

Тому заплановані відвідини притулку для тварин стали для мене тим випадком, про який кажуть: цікавість переборола страх.

Притулок розташований на окраїні міста – в промисловій зоні на вулиці Мамсурова. Проте інфраструктура не безнадійна: під самі ворота може довести маршрутне таксі №9-А.

У воротах – треба бути готовими – зустрічають перші песики. Як пізніше з’ясувалося, то – сусідські. Як тільки чують запах їжі, норовлять «примазатися» до бездомних.

Чи сусідські, чи несусідські – різниці мало. Навіть коли добрі очі вже виявлених тварин кажуть «заспокойся», все одно бачиться в першу чергу собача буда поруч воріт і фантазія домальовує скаженого бультер’єра, який от-от вискочить з неї і просто порве на якийсь-там прапор.

Розумію: без супроводження не обійтись, тому набираю директорку цього – вже чути – гавкаючого царства, з якою домовлялася про візит.

До речі, вперше про Дану Новарчук – дівчинку, яка на ГПЗ у своїй квартирі дає прихисток бездомним тваринам і навіть при потребі сама робить їм операції, я почула років десять тому. Здалеку, проте зі щирою повагою стежила, як своє затяте бажання врятувати світ в особі кинутих на призволяще чотирилапих Богдана перетворила на серйозну справу. Сьогодні вона – директор комунального підприємства «Ласка», яке організувало за містом притулок і щомісяця справляється знайти кращу долю для сотні песиків.

Богдана відразу анонсує маршрут: спершу в такі-то вольєри, тоді до маленьких, потім до котиків… Видно, що екскурсію проводить навіть не вдесяте.
Перші вольєри в дворі називають «на виданні». Кажуть,  песиків звідси забирають найшвидше.

Далі – вольєри, в яких пси 14 днів після відлову сидять на карантині.

Якщо собаки разом спали, вони будуть захищати одне одного, пояснює Дана Новарчук принцип, за яким відловлених тварин розміщують по вольєрах.

Собаки поводяться по різному: деякі гавкають щосили, інші – так заглядають в очі, що готовий вже відкривати вольєр і «всиновлювати». А є й такі, що з абсолютною байдужістю продовжують робити свою справу: хто спати, хто їсти. Запитую в Дани, чому така різна реакція на появу чужинця. Пояснює: собаки – як люди, різні за характерами і власними методами привернути увагу.

У притулку є спеціальна зона, де розміщують тварин перед стерилізацією чи іншою необхідною операцією, на період після операції, а також собачок-мам із новонародженими.

Окрема гордість притулку – операційна. Богдана пригадує, що на початках діяльності оперувати доводилося навіть вдома, і розповідає кілька історій про те, як доводилося запихати руками кишки в черево собаці, або коли збита автівкою собака вчепилася зубами в руку і так довелося її нести… Одним словом, без любові до тварин тут не попрацюєш.

Після стерилізації та реабілітації собаки потрапляють у вольєри для утримання. Поруч – майданчик для вигулу і собак чередують: одні сидять у вольєрах, інші – гуляють. Богдана розповідає, що вибирають тварин майбутні господарі переважно із вольєрів: там пса краще видно.

Справжнім випробуванням для мене стало переступити поріг майданчика, де собаки гуляють – неприв’язані, без намордників і без жодної причини не ненавидіти мене, представника ворожого табору дволапих.

Не знаю, яким дивом вдалося здолати паніку, та за кілька хвилин я почула доторк чогось мокрого до ніг і зрозуміла, що мене лижуть. Ще за кілька хвилин на мене стрибали, обнюхували і демонстрували в інші собачі способи свою дружелюбність. Не скажу, що до кінця повірила, та від інфаркту не померла, а це – вже немало.

Запам’ятався Стів. Старий пес-бурчун. Навіть коли всі вже зі мною подружилися, він здалеку погавкував. Богдана розповіла, що цей пес із ними – більше п’яти років.

Ненсі – улюблениця Богдани. Дівчина розповідає, що двічі їй знаходили господарів, проте Ненсі поверталася назад, долаючи серйозні відстані. Тепер цій собачці навіть не намагаються змінити місце проживання.

Годують песиків спеціальним варивом: каша, ковбаса, кури… Щодня варять і скормлюють три чани такої їжі. Деякі тварини – треба віддати належне – пухкіші від домашніх утриманців.

Є серед цієї гавкаючої небезпеки острівець спокою та щастя. У вольєр із кішками я попросилася сміливо і коли за мною зачинили двері, нарешті відчула безпеку. Дорослі коти, мене запевнили, теж були у вольєрі, проте навіть не думали показуватися на очі, продовжуючи жити своїм звичним котячим життям «сам по собі». А от муркаючі малюки не соромилися лащитися до ніг і гратися подолом спідниці.

Якоїсь миті, перебуваючи зачиненою у вольєрі з кількома десятками муркунів, пригадала прочитану давно книгу, де описувався екзотичний спосіб тортурів: людину зачиняли у темній кімнаті з голодними котами… Та навіть ця дивна згадка не порушила відчуття затишку. Коти, мабуть, ще надовго лишатимуться у мене в фаворі.





Коментарі
16 Серпня 2015, 23:17
Дай Бог здоров*я цим чуйним людям... Вони роблять Божу справу - піклуються про братиків наших менших. Це набагато складніше ніж раз на тиждень прийти до церкви. купити за 1 гривню свічку, перехрестити лоба, вважаючи, що Всевишній простив тобі всі гріхи за це. Цього мало. Треба щоденно і щиро робити добрі справи, любити природу, людей, тварин і тоді на тебе зійде благодать Божа. Ти сам це відчуєш. І лихо тебе буде минати.
17 Серпня 2015, 12:12
Це усе поверхнево, насправді не так. Ця дівчинка з ДПЗ собак труїть труткой і все вигадує, оскільки їй дуже сильно хочеться в депутати, і рветься вона туди по собачим трупах. Вона прекрасно знає, що все маленькі щеночки, які туди потрапляють, через декілька днів помруть від чуми або ентериту, а їй, то що, адже у нею немає серця. Люди, які там працювали, розповідають, як там вивозять мішками трупи тварин.
16 Грудня 2015, 21:34
Бідненькі тварини!Дякуємо що приручили цих чотирилапих!!♥♥♥
Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром