Пролунає відбій – я видихну

Інна Семенюк

Автор(ка)

24 Квітня 2025, 12:35

БЛОГ 2483

Ілюстративне фото

Сьогодні тривога тривала майже шість годин. Я давно перестала спати під час тривоги. Поряд з нашим домом підстанція, тому і летіло, і прилітало не раз.

Тому під час тривоги я спати не можу. Це як рефлекс. Маю бути насторожі, щоб раптом що, коли вже летітиме у сусідній області, швиденько розбудити дітей і завести в підвал.

А поки можна, нехай посплять, їм зранку в школу... Якщо не почули сирену і не прокинулися, краще нехай поки не знають, що тривога. Я все одно не сплю і контролюватиму, що де летить...

Я вже добре знаю, як моє тіло реагує на повітряну тривогу. Мене всю трусить і я не можу зупинитися. Грудну клітку настільки стискає, що боляче дихати. І періодами здається, що навіть забуваю, як це – дихати.

Головою усвідомлюю, що летить ще далеко, але тіло не слухається – тремтить як осиковий лист на вітрі.

Тривога у Волинській області

У такій ситуації повільно дихаю з паузами, роблю вправи на заземлення, «струшую» тремтіння. Це допомагає, але стан полегшується ненадовго. Коли зовсім накриває, шукаю очима предмети, торкаюся до них, прислухаюся до звуків і запахів, пригадую смаки.

Добре, що розумію, що відбувається, що це стан близький до панічної атаки. І як би це дивно не звучало, така реакція мого тіла не викликає у мене хвилювання. Для мене це вже нормально. Так реагує моє тіло на небезпеку. Небезпека реальна. Тому все ок.

І знаю, що наступного разу все повториться.

І знаю, що коли пролунає відбій тривоги, я видихну, моє тіло розслабиться і повністю заспокоїться.

І лише тоді я зможу заснути.

А коли прокинуся, першою буде думка: я жива. Дякую, Боже, що ми цілі і все ціле. Допоможи тим, хто постраждав від цього обстрілу...

Обіймаю усіх після цієї важкої ночі