Луцький кликун: 10 років сурмління

Деcять років тому вперше в 21 столітті з В'їзної вежі Луцького замку засурмив Луцький кликун.

Мало хто знає, але ой як не просто було знайти людину, яка наважиться одягнути середньовічний костюм і щодня  в один і той же ж час долати більше 120 сходинок. 

А ще ж треба і вміти грати на трубі! 

В той день, а це було з нагоди Дня міста, вдалось домовитись про виконання ритуалу сурмління із Анатолієм Цимбалюком, артистом духового оркестру Палацу культури. А далі службу прийняв Владислав Старинков, який сурмив протягом двох років. Коли ж і він сказав, що більше не витримує режиму, ми з колегами насправді розгубились. 

На допомогу прийшов Микола Броніславович Чорний, який і порекомендував колишнього студента училища культури і мистецтв ім. І.Ф. Стравінського, на той час уже випускника ЛНМА ім. М.В. Лисенка Андрія Єдинака. 

Отож, приходить Андрій Єдинак в управління туризму і промоції міста: я відразу почала оцінювати його фізичну підготовку (на око, ну бо ж 120 сходинок в дві сторони) і мій вердикт був скептичним. А Богдан Львович вирішив зробити прослуховування – і тоді, мабуть, вперше в міській раді було чути, як звучить труба.

Читайте також: Головний кликун Луцька розпочав новий сезон сурмління

А ще в той же ж день міста з'явилась перша скульптура кликуна біля Центру турпослуг. Це той, якого ми назвали Провідником, і якого найчастіше викрадали. 

Що було далі ви знаєте: Андрій грає уже 8 сезон поспіль. Його полюбили лучани і гості міста. А скульптур уже виготовлено 16 і тішимось, коли бізнес звертається, аби запропонувати поставити кликуна біля свого закладу. До речі, в цьому році теж буде новий кликун. А ще є карта кликунів. Усі легенди про них створює наш Богдан Каліш, наш легендописець.

5 років тому започаткували День кликуна, бо ж саме 6 березня 1640 року магістратом Луцька був виданий один із указів про виділення коштів на утримання луцьких кликунів. І сьогодні, як і сотні років тому, роботу луцького кликуна у місті забезпечує міська рада.

Ніколи не забуду 6 березня 2022. Тоді усі були розгублені і не знали, як зробити правильно: сурмити, чи не привертати до замку зайвої уваги. А тоді Андрій так якось безапеляційно сказав, що підійметься на вежу. На що я відповіла: «Ок! Але я з тобою!». Тоді ж і було прийнято рішення про зміну мелодії «Волинь моя» на Гімн України. Бо гімн України має лунати завжди.

Проєкт «Луцький кликун» – це прекрасна історія, хоч її і не відразу сприйняли: музиканти дивились скоса, скульптори відмовлялись і казали, що візьмуться лише за монументальну форму; скульптури нищили і викрадали, здавали на металобрухт (у мене з десяток номерів телефонів поліцейських, які займались пошуками скульптур), через що хотілось в якийсь момент закрити цей проєкт.  

Сьогодні кликуни є героями проєктів для дітей, пізнавальних квестів, екскурсій, фестивалів, вони перетворились на ескізи м'яких іграшок, ювелірні амулети; ну, і щоб вже зовсім вас здивувати, то скажу, що декілька днів тому до нас звернулись за ескізом кликуна, аби зробити собі тату. Ага, як вам такий рівень локального патріотизму?

Можу з десяток історій ще розповісти: про те, як потрапила через кликуна в кабінет керівника головного управління Нацполіції, про ріжок в руках кликуна схожий на «неріжок», про пошиття/прання костюмів (до речі, які ж красиві сорочки на цей сезон створили Edelvika, про прізвисько «матір кликунів луцьких», про дзвінки знайомих мам із питаннями та скільки ж їх є, бо в школі в дітей питають.

Тж о 12:00 йдіть слухати сурму Луцького кликуна і його незмінне «Вартую!»

Бо якщо кликун на вежі Луцького замку, то значить усе буде добре!

Читайте також: Зʼїзд європейських монархів у Луцьку: час змінити фокус