УВАГА Волинь!

повітряна тривога

усі в укриття

Людині треба людина. Чи можна обійтися?

21 Січня 2022, 18:00
Вівек Мурті "Самотність. Сила людських стосунків" 5671
Вівек Мурті "Самотність. Сила людських стосунків"

Останнім часом в книгарнях збільшилась кількість книжок про ментальне здоров’я. Це означає, що з’явився попит, а книговидавничий ринок реагує на це досить непоганою пропозицією. Ми по трохи вчимось розбиратись у власних емоціях та як вони впливають на наше самопочуття. Говорити про почуття стає нормою і це дуже тішить.

Однією з перших прочитаних книг у цьому році для мене стала «Самотність. Сила людських стосунків». Автор книжки – Вівек Мурті – кілька років обіймав посаду генерального хірурга в США. Коли він тільки почав працювати на цій посаді, то як традиційно відбувається, поїздив країною, аби дізнатись, що ж людям болить. Очікувано було почути про ожиріння, діабет і онкологічні захворювання. Проте люди найбільше говорили про самотність. А пандемія коронавірусу значно загострила це почуття.

Ще до карантинних обмежень людям було нелегко ділитись історіями про свою самотність, дуже часто в цьому важко зізнатись навіть собі.

«Успішний керівник однієї лікарні розповів мені, що святкував день народження вдома, на самоті, бо через напружений робочий графік утратив зв’язок з друзями. Багатьом соромно зізнатись в тому, як їм самотньо. Особливо цей сором відчутний у  професійній культурі, де самодостатність вважається чеснотою»

Мурті розповідає, коли ви хронічно самотні — у дитинстві чи дорослому віці, — самотність просочується глибоко у ваш спосіб мислення. Вона забарвлює ваші думки практично про все, особливо про ваш характер. Ви уявляєте себе невдахою. Переживаєте, що вам буде самотньо, навіть коли ви в компанії людей. А найдеструктивніше те, що ви ставите під сумнів свою цінність, думаючи, що з вами щось фундаментально не так і тому вам так болить

Що таке самотність і з чим її їдять

Багато хто вважає самотність ізоляцією, проте між цими двома поняттями є суттєва різниця. Давайте розберемо.

Самотність – суб’єктивне відчуття того, що вам бракує потрібних соціальних контактів. Вона може відчуватись як скрута, покинутість чи відрізаність від людей, з якими ви маєте бути – навіть, якщо  навколо вас є інші люди. Дослідники визначають три виміри самотності які зображають певний тип стосунків, яких не вистачає:

  • Інтимна, або емоційна самотність – це прагнення мати близьку людину, якій можна довіряти, чи партнера для інтиму, тобто людину, з якою у вас буде глибокий взаємний зв’язок любові й довіри.
  • Реляційна, або соціальна самотність – прагнення мати якісну дружбу та соціальне товариство й підтримку.
  • Колективна самотність – жага мати коло спілкування чи спільноту людей, які поділяють ваше розуміння сенсу життя та інтереси.

 Усі разом, ці три виміри показують повний діапазон якісних соціальних зв’язків, які потрібні людям для хорошого життя. Брак стосунків у будь-якому з цих вимірів може зробити нас самотніми, що допомагає пояснити, чому в нас може бути хороший шлюб, але нам однаково буде самотньо без друзів і товариства

На відміну від самотності, ізоляція – об’єктивний фізичний стан перебування на одинці, без зв’язку з іншими людьми.

«Ми єдині тварини на планеті, які зі шкури пнуться, аби поділитись змістом своїх думок з іншими, навіть якщо від цього не буде безпосереднього зиску»

Попри ту романтизацію самотності, що деколи нам навіюють у фільмах і книжках, Вівек Мурті каже, що бути самотнім – шкідливо для здоров’я. Для інтровертів перебування наодинці може бути місцем сили, але вони теж потребують спілкування, хоч і менша за екстравертів.

«Глобальна реакція нашого організму на стрес призначена для того, аби підвищити наші шанси на виживання. Але якщо вона триває задовго, чи виникає зненацька й різко, то справляє геть протилежний вплив. Один з прикладів екстримальної реакції на стрес – синдром такоцубо, або «синдром розбитого серця».

Кожен з нас має емоційно важкий життєвий досвід: біль від втрати, почуття великого горя. Почуття самотності в такі моменти може буквально розбити серце людині, що залишилась жива. Проте цього не станеться, якщо в такі моменти мати емоційну підтримку від друзів і близьких людей.

Самотність може призводити до проблем із психічним здоров’ям, що своєю чергою робить людину більш вразливою до самотності.

«Дуже важко зрозуміти себе, коли маєш справу з депресією чи тривожністю, вже не кажучи, щоб підпустити до себе когось іншого, щоб спробував тебе зрозуміти»

Справжній чоловік і турботлива жінка

Чоловіки менш схильні визнавати, що вони самотні. Часто діючи з найкращими намірами, батьки виховують синів суворими, контрольованими  і такими, що не показують і не говорять про свої почуття. Якщо коротко, то хлопчиків  з дитинства вчать бути «справжніми чоловіками». Проте хлопчики такі ж емоційні як і дівчатка.

Матері більше розмовляють з дівчатами, ніж з хлопцями, тому дівчатка краще розпізнають почуття і краще вміють їх ідентифікувати. А от хлопцям радять бути сильними й приховувати будь-які ознаки вразливості. Таким чином хлопчиків з дитинства заганяють  у рамки «жорсткості», які насправді роблять їх емоційно беззахисними.

З дівчатками все теж не так просто.  Дівчат традиційно виховують турботливими дружинами, люблячими мамами  та подругами-помічницями.  Це своєю чергою створює схильність ставати самовідданими і безголосими у стосунках; піклуватися про інших, нехтуючи власною гідністю та використовувати дар емпатії, щоб приховати власні емоції. Через це коли розвалюються стосунки, або коли їх нема, жінки схильні звинувачувати у всьому себе.

Може здатися, що деякі мають імунітет проти цих сил. Коли жінки впевнені, успішні й беруть участь у суспільному житті, вони можуть справляти враження особливо невразливих. Однак підтримання цієї видимості саме по собі може посилювати самотність, коли вони відчувають, що нема до кого звернутись у хвилину потреби.

У різному віці самотність відчувається інакше. Багато літніх людей, особливо ті, хто пережив Другу світову війну й завжди пишався своєю самодостатністю, вважають будь-яке прохання про допомогу визнанням поразки. Їхнє небажання звертатись по допомогу часто підсилюється страхом, що вони стануть тягарем для своєї сім’ї. Перед лицем втратити свою виплекану незалежність багато літніх людей «обирають» натомість мовчазне страждання наодинці з самотністю.

Нам усім треба знати, що ми важливі, що нас люблять. Це глибоко закорінені потреби, які гарантують утіху від стосунків, і коли їх задоволено, наше життя зазвичай стає здоровішим, продуктивнішим і загалом приємнішим. А якщо ці потреби так і залишаються незадоволеними, ми страждаємо. Люди хочуть розповідати свої історії. Всім нам хотілося б знати, що ми маємо значення.

Колись бачила таку фразу:« у тебе може бути неймовірно багатий і насиченій внутрішній світ, але про це ніхто не дізнається, якщо ти сам про це не розкажеш». В контексті наших почуттів та емоцій це теж працює так само. Наше суспільство значно наблизилось до того, щоб говорити про емоції стало нормою, тому давайте говорити про себе і слухати інших. 

 

Коментар
23/05/2022 Понеділок
23.05.2022
22.05.2022