Книга, через яку я посварився з учителькою. Чому варто прочитати «Знедолених» Гюго
-
-
>
-
>
-
>
#ЧитанняНаРайоні
20175
Ми – люди. Ми вміємо робити близьким не просто боляче, ми вміємо убивати без зброї. Ми слабкі, ми шукаємо насолоду скрізь, де тільки можна, утікаючи від болю. Ми – люди.
Десь у восьмому класі однокласник розказав мені про роман «Знедолені» Віктора Гюго. Про історію каторжника, який отримав «під дих» від долі разів з надцять підряд.
«Окс, прочитай, багато зрозумієш», – сказав тоді він. І не помилився.
Читайте також: Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете #ЧитанняНаРайоні
Дещо про сюжет:
Франція. Друга чверть 19 століття. Народ намагається зводити кінці з кінцями і заробити собі на хліб так, як тільки це можливо. Приблизно в той самий час, коли Едмон Дантес звершував свою «вендетту», розвивалася історія Жана Вальжана, до якого доля була не те що не милосердною, а просто таки неймовірно жорстокою.
Чоловік цей був бідним, але роботящим. Доведений до відчаю, він краде хліб для своєї хворої сестри, але для суворих законів тогочасної Франції не має значення причина і вага наслідків, тож йому присуджують 19 років каторги. Жорстока доля вбиває у ньому віру у людство, а коли настає епізод, де його виганяють із псячої буди, залишивши зовсім без прихистку, ненависть до байдужих і егоїстичних людей ще більше вкорінюється у свідомості та серці.
Ще одна героїня роману – дівчинка Козетта, дочка простолюдинки та багатія. «Класика жанру» – батько її не визнав, а мати з останніх сил намагалася заробити хоч щось на утримання дитини,але не придумала нічого кращого, ніж віддати Козетту двом жалюгідним і жадібним шинкарям, які згодом використають дівчинку, як безкоштовну робочу силу.
Зустріч Козетти та Жана Вальжана відбулася, коли вона, босою, набирала воду, поки на вулиці стояла сира холодна днина. Старий каторжник і маленька сирота. Дві загублені долі. Знедолені. Незнайомі, але близькі, поєднані горем – кожен своїм. Жан Вальжан знаходить у собі незнайоме досі, але дуже сильне почуття, – допомогти цій дитині. Чи вдалося це йому? Чи вийшло відродити у душі віру в людей, стати здатним на самопожертву, милосердя, відповідальність за чуже життя? Як відреагувала сама Козетта? Не напишу, бо хочу, аби кожен читач, кого зацікавили мої думки, дізнався це сам на сам із книгою.
Цей твій став першим, який викликав у мене такі сильні непідробні емоції. Я плакав. Скажу більше: саме через роман я навіть посварився зі своєю вчителькою літератури. Я зрозумів, що не розумію людей.Чесно. Ми робимо щось тільки тому, що можемо. Тільки тому що, нам за це нічого не буде.
Для мене це роман, який я завжди хотітиму перечитати, скільки років мені не було б. Я справді раджу прочитати цю книгу. Вона показує усе: природу людини, міцність і щирість її стосунків. Усе…
Читайте також: Щоденник, який не щоденник, або Кілька слів про книгу Юлії Новак-Голубєвої, яка змушує (за)мислитися
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
