Життєвий експеримент: як вижити місяць в іншому місті

23 Травня 2021, 21:37
Весна в Ужгороді 1576
Весна в Ужгороді

Вже багато років я собі візуалізую старість у горах. Правда, в моїй уяві то мала б бути хатка десь високо-високо з красивим краєвидом та продуктами, які місцеві жителі роблять самі: там сир, вино й усе таке. На практиці ж життя з відсутністю каналізації та теплої води – це щось з розряду постапокаліпсису. 

Тому ми з чоловіком вирішили змінити обстановку та місяць пожити в Ужгороді. Як не як, то обласний центр, хай і менший за наш. З плюсів коронавірусного світу – працювати віддалено стало доволі таки нормальним явищем. Тому ми спакували валізи та вирушили у мандри.

Приїхали у суботу, поки поселилися (знайшли квартиру, яку здається подобово, але сторгувалися на лояльній ціні, адже «брали оптом»), поки приземлилися з дороги, – гуляти вийшли аж пообіді. І перше, що мене здивувало, – майже усі магазини, окрім продуктових мереж, – зачинені. Працюють лише заклади харчування. 

Більше того, якщо в суботу усе працює хоча б до полудня, то неділя – вихідна. А у будні графік до 18 і у рідких випадках до 19. Для людина, яка звикла, що в Луцьку усе відкрите до 22, або й цілодобово – це було чималим відкриттям. Натомість, коли ми питали у місцевих, чому це так, вони дивувалися. Маючи кілька кордонів з Європою в самому місті вони перебрали й європейські режими роботи. «Люди мають відпочивати», - жартома казали вони. Хоча, судячи по кількості людей увечері в місті – так воно й було.

І про кордони. У Луцьку дорога з одного в інший кінець міста машиною займає до години. Тут же, яку точку не заб’єш в навігатор – 11 хвилин.  І або місто завершується, або інша країна починається. До речі, попри близькі кордони магазинів з «Євротоварами» там відчутно менше аніж у Луцьку. Хоча багато іноземних продуктів зустрічаються у звичайних продуктових мережах.

Також одразу помітно, що магазинів тут більше. Майже усі перші поверхи – комерція. Проте, пояснити це можна й тим, що в Ужгороді немає великий торгових центрів, як в Луцьку. Тому багато усього розкидано по місту. Ще одна «родзинка» – пекарні (привіт моїм додатковим кілограмам). Насправді тут чи не кожен третій магазин – це кондитерська, випічка, хліб, чи ще щось схоже. І скрізь, де ми були, все неймовірно смачне. Для мене незрозуміло, як вони виживають при такій конкуренції, але, очевидно, справа таки прибуткова. А ще, візуально здалося, що в Ужгороді менше аптек. Ну, чи їх замінили на пекарні. Не дуже корисний, але смачний варіант.

Якщо говорити про цінову політику, то наші міста на рівні. А от дороги в місті відчутно гірші. Хоча траси – прекрасні у всіх (принаймні українських) напрямках.

Не можна пропустити й те, що в Ужгороді багато зелені. І я не лише про сакури, на які їдуть туристи. Тут дійсно на усіх вуличках дерева та красиві квітники. Під час екскурсії нам розповідали, що багато зелені ще й через те, що це сейсмічно активний регіон, тому мають бути насадження.

Ну, і якщо ми про гори, то теж дивиною були цвинтарі. Вони розміщені вище хат, що здається не дуже логічно та гігієнічно. Знайти відповідь на питання «чому так повелося» я не змогла. Але шукаю.

Я вже згадала, що вечорами в місті дуже багато людей, причому впевнена – не туристи, бо мають собак. Вони неспішно прогулюються, п’ють каву, граються на березі річки з улюбленцями. Власне, здається, що там у кожної порядної родини є пес. Ми надивилися на всіх: хаскі, маламути, лабрадори, різні малі породи та навіть далматинці. Є думка, що це свідчить про високий рівень життя, адже утримувати таких тварин – задоволення не з дешевих.

Загалом Ужгород здався мені дуже спокійним та розміреним. Навіть, коли ти поспішаєш, то не сильно пришвидшуєш ходу, адже тоді дуже «вибиватимешся» серед спокійних і неспішних містян. Звісно, якщо ти почнеш говорити, то всі теж зрозуміють, що ти не місцевий, але… Щодо мов, то тут можна писати окремий блог. Але я захоплювалася, як люди з легкістю переходять з однієї на іншу мову. Порівняно з Береговим, тут угорська звучала менше, а от російської було більше, ніж в нас. І зрозуміти чому так і не вдалося. До речі, в Ужгороді немає й жодного великого храму української церкви, тут переважає московський патріархат.

Оскільки ми були там й на великодні свята, то тут теж відчули різницю. Паски продають з пятниці-суботи, а в нас ледь не весь тиждень напередодні. Святять теж не так, як в Луцьку. Тут немає вечірніх (з обіду суботи і до вечора), є всеношна і ранкова, або дитяча. Тобто ті, хто не був на службі вночі, може освятити паску уже в неділю вранці.

Окрема історія з закладами культури. Це моя «улюблена» і болюча тема. Бо не може скансен чи замок в час навали «сакурних туристів» працювати до 18, тоді як світловий день майже до 21. Та ж історія з художнім музеєм. А ботсад узагалі вихідний у суботу та неділю (хоча, він, радше, як база для практики студентів, адже навіть за вхід немає плати). У виправдання скажу, що це проблема чи не всіх бюджетних закладів в Україні. То зачароване коло: у нас немає коштів, але ми не будемо працювати у зручний для людей час, хоч ці люди ідуть з грошима. В музеї ми узагалі побачили «класичну» систему. Коли за нами двома ходили три працівниці і вмикали та вимикали світло в залах за нами (якщо що, то камери і сигналізація в музеї є, тобто вони були не для того, аби контролювати порядок). Знаю, що по-трохи ситуація в цій сфері змінюється й часто бувають чудові працівники, які пускають у замок «під закриття», але все ж хотілося б, щоб люди зрозуміли: середньостатистична людина з нормованим робочим графіком не може прийти на відкриття виставки чи на концерт у будень в обід.

До речі, ми були в місцевій філармонії. Вона розташована у колишній синагозі і там неймовірна атмосфера та акустика. Ми отримали колосальне задоволення від концерту, тому принагідно радимо усім.

Ну і, насамкінець, головна відмінність між Луцьком та Ужгородом. В другому є гори. Ти такий ідеш, дивишся, а на горизонті з-за будинків височіє вона… За місяць я так і не звикла, що так може бути, і щоразу затамовувала подих від хмарин, що пролітають над горами. А от до тепла і сухого клімату – звикла. Тому досі перебуваю у стадії «торгу» з внутрішнім «я», коли дивлюся на безкінечний дощ за волинським вікном.

І замість завершення: якщо у вас буде нагода пожити в іншому місті довше, ніж відпустка – пробуйте. Бо це точно перезавантажує і відкриває чимало інсайдів.

28/03/2024 Четвер
28.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром