Від слова до злочину. Про мову ворожнечі у медіа
1326 
Мовчазне прийняття мови ворожнечі. Як часто ви самі це практикуєте? Чи завжди висловлюєте протест або засуджуєте прояви стереотипних висловлювань, якi формують негативне ставлення до певних груп (на підставі їхньої раси, етнічного походження, релігії, статі, сексуальної орієнтації чи інших характеристик, принизливi коментарi або заклики до соціальної ізоляції, прямi погрози або заклики до насильства)? І чи помічаєте, коли мовою ворожнечі грішать медіа (хтось – через незнання, а хтось – свідомо, лише задля того, щоб збільшити перегляди)?
Аби унеможливити ці свідомі чи несвідомі підбурювання до дискримінації через медіа, у Луцьку відбувся дводенний тренінг для медіафахівців з протидії мові ворожнечі та етичної журналістики.
19-20 травня учасники з Волинської, Рівненської та Житомирської областей зібралися в обласному центрі Волині на дводенний тренінг, організований на запит Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за підтримки офісу Ради Європи в Україні.
Тренінг провели просто неймовірно чудові й фахові Ірина Федорович та Оксана Гузь. Тому він був інформативним та предметним і, водночас, цікавим, сповненим практики й діалогів. Відбулося не сухе навчання, а діалог заради розуміння та якості. Й учасники отримали чітко сформульовані визначення мови ворожнечі, мету, форми, реальні інструменти для ідентифікації МВ, дізналися про міжнародні та національні стандарти та навчились застосовувати принципи етичної журналістики на практиці.
Що відбувалося на тренінгу? Найперше учасників/учасниць вчили розпізнавати мову ворожнечі.
Медіафахівці та фахівчині занурились у поняття мови ворожнечі, її форми та наслідки через живі приклади та дискусії, а ще ви значили, хто найчастіше стає мішенню мови ворожнечі в Україні. Адже незаперечний факт у тому, що прояви ненависті у медіа впливають на суспільство. Тому є чітка межа між свободою слова та висловлюваннями, які розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокiсть до окремих осiб або пiдбурюють до дискримiнацiї чи утискiв.
Другий день більше присвятили практичним навичкам. Разом із тренерками «розібрали» тест Рабата, приклади Європейського суду з прав людини, розробку збалансованих форм реагування та аналіз конкретних кейсів. Учасники обговорювали, що мають робити реакція та її співробітники, аби не поширювати мову ворожнечі, і як застосовувати стандарти медіаетики у щоденній роботі.
І мені дуже хочеться вірити, що усі учасники й учасниці повернулися до своїх редакцій та команд з конкретними інструментами та знаннями: як виявляти наративи мови ворожнечі, як реагувати на них відповідально та етично, і як будувати контент, що виховує культуру взаємоповаги.
А ще – що вони поділяться знаннями з колегами. Бо дуже прикро бачити, що боротьба з мовою ворожнечі доволі часто у медіа – це лише теорія. Тоді яка у практиці з різних причин видання, які мають реєстрацію як медіа, порушують ці засади.
І, на жаль, хоч як це нібито пафосно звучить, та інформаційний простір без ненависті, з фактами, цифрами, реальними експертами, без вкидів та маніпуляцій – це питання національної безпеки.
Смішок або ігнорування стереотипного жарту з проявами мови ворожнечі – то фундамент страшної реальності, вершиною якої стають злочини та насильство з мотиву ненависті, один із яких – повномасштабна війна в Україні – триває із лютого 2022 року. А глобально – не одне століття.
Тому перш ніж щось випускати у публічний простір, добре проаналізуйте, чи є у матеріалі, дописі, коментарі, висловлюванні на загал чи в навіть в обмеженому колі осіб, для яких ви є лідерами думок хоча б щось, що може прияти висміюванню, стигматизації, приниженню, виключенню чи дискримінації якоїсь групи людей.
Бо сумнів (навіть «так» хоча б на 1%) означає, що ви зобов’язані внести зміни в цю комунікацію. Або свідомо стати співучасниками злочинів, спровокованих мовою ворожнечі.