Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Чоловік – це насамперед захисник», – майстер джиу-джитсу з Луцька

13:41 08.03.2017
2409

Михайло Савчук – керівник і засновник луцького клубу бойових мистецтв «Garda» – не просто тренер, але і беззаперечний лідер для своїх підопічних.

Із юних років займаючись боротьбою, він відкрив для себе доволі цікавий і потужний вид бойового мистецтва – джиу-джитсу. Захопившись ним ще в 90-х і старанно практикуючи, став багаторазовим призером та чемпіоном України, заснував у Луцьку єдиний у своєму виді клуб бушинкан і бразильського джиу-джитсу.

– Михайле, коли Ви почали серйозно займатися боротьбою?

– Із шести років – і донині. Тоді мене на боротьбу віддала мама, вважаючи, що чоловік із дитинства має вчитися бути міцним і сильним. Зважаючи, що на той момент (1986 р.) не було такого різноманіття бойових і спортивних видів єдиноборств як зараз, вона записала мене на секцію боротьби.

– А хіба боротьба не травматична для такого віку?

– Боротьба – це силовий спорт, але не набагато травматичніший, ніж чимало інших, і при цьому дуже ефективний для того, щоб із хлопчика зробити справжнього сильного чоловіка. Тоді я займався дзюдо і греко-римською боротьбою.


«До боротьби потрібно ставитися, як до серйозної гри, бо хто грає – той не відчуває втоми»

– Ви хотіли займатися, чи Вас більше змушували батьки?

– Значною мірою спочатку змушували батьки, за що я їм сьогодні вдячний. І по дітях, своїх нинішніх вихованцях, я бачу, що іноді повинен бути певний примус, адже діти не завжди можуть знайти достатньо мотивації чи зрозуміти, що тренування їм дійсно потрібні. Та й дитячі тренування відрізняються від дорослих. Для них це більше гра – хто сильніший. Такий принцип ставлення до боротьби, як до гри, я намагаюся перенести і дорослим. Тому що є такий вислів: «Не втомлюється той, хто грає». Цей вислів – девіз нашого клубу. Хто бореться, той рано чи пізно втомиться, а хто грає, втоми не відчуває. Боротьба – це просто серйозна гра.


– І з шести років Ви не припиняли тренувань?

– Ні, займався постійно, і без занять не уявляв свого життя. Пробував себе у самбо, легкій атлетиці, гімнастиці, боксі. Тренування у мене відбувалися о восьмій ранку, і щоранку тролейбусом я мусив їхати у спорткомплекс «Динамо».

– Як Вас змінювали тренування?

– Вони забезпечували мені певні преференції серед однолітків. Я мав певний технічний потенціал і розуміння того, що зможу зробити у певних «складних хлопчачих» ситуаціях. В дитинстві ми билися доволі часто, зараз, як на мене, ситуація серед підлітків дещо інша, якщо хтось побився у школі – це ціла проблема.


– А хіба не треба робити із цього проблему?

– Ну, як сказав поет і композитор Віктор Цой: «Що означатимуть тисячі слів, коли важлива буде міць руки?» Я вважаю, що вміння боротися – важливе для чоловіка. Але боротьба використовується не як прояв агресії чи хуліганства, а як можливість заступитися за своїх друзів, за свою, нехай молоду, але честь. А в майбутньому ти відчуваєш, що здатен захистити свою сім’ю, свою землю. Тому на тренуваннях я завжди наголошую на тому, що все, що ми вивчаємо, має бути використане заради захисту слабших, захисту Батьківщини, близьких, захисту самого себе. Заради того, щоб усвідомити базове фундаментальне розуміння того, що чоловік – це насамперед захисник. І не важливо, чим він займається, у будь-який момент він повинен бути готовим стати захисником своєї землі, своєї країни, що особливо актуально зараз, враховуючи ситуацію в нашій країні. І, як на мене, це розуміння повинне закладатися ще хлопчикам в ранньому віці.


«Коли людина їсть, чистить зуби, вона ж не вагається, чи потрібно це їй. Таке ж ставлення має бути і до фізичних навантажень»

– Як вдається мотивувати до занять своїх учнів?

– Щоб не виникало сумнівів – займатися далі чи ні, я завжди рекомендую учням ставитися до цього, як до необхідної складової частини свого життя, як-от до чищення зубів чи ранкового вмивання. Коли людина їсть, чистить зуби, вона ж не вагається, чи потрібно це їй. Таке ж ставлення має бути і до фізичних навантажень. Вони не менш важливі для здорового повноцінного життя.
Згодом, коли проходить процес усвідомлення, ти починаєш бачити, що це тобі дає, а це м’язовий тонус, викид адреналіну, енергетичний заряд, відчуття перемоги не тільки над противником, але над самим собою. Ти почуваєшся живим, активним, виникає здоровий сон, апетит. Крім того, ти опиняєшся в оточенні сильних і здорових людей, як фізично, так і морально. Колектив, який у нас формується, – це особливий мікроклімат, зі своїми законами і правилами, який існує на власних принципах. І коли людина потрапляє в це середовище, вона найчастіше змінюється до кращого і сама. Правильний, здоровий і міцний колектив сильно впливає на світогляд і рівень людини. А для мене завжди важливим є не тільки виховати сильного борця. Важливіше сформувати сильних, свідомих, інтелектуальних особистостей, прищепити людині, так би мовити, квінтесенцію правильних чоловічих якостей.


– Коли і чому самі стали тренером?

– Знайомі звернулися із проханням потренувати їхнього сина. Я не шукав цього, тренерська діяльність сама до мене прийшла. І оскільки я перфекціоніст і відповідаю за те, що роблю, почав серйозно займатися хлопцем. Через певний час він уже сам захопився цим процесом. Зараз це доросла людина, вчиться за кордоном. Але коли приїжджає до Луцька, то насамперед йде до мене на тренування.
Із часом усе більше людей приходили до мене із проханням потренувати їх, їхніх дітей. Я відчував, що ця діяльність близька мені, а люди, яких тренував, мали хороші результати, перемагали на змаганнях. Пізніше мені запропонували в одному із клубів бойових мистецтв вести тренування у групі моїх ровесників. Це вже був перехід він індивідуальних до групових тренувань. Я відчував у цьому процесі якусь енергію, неймовірний азарт і зацікавленість, відчуття, що це початок чогось більшого. Також постійно їздив на навчання до відомих майстрів (Співаченко Ю. В., Радішевський Є. А., Алан Флоке, Андрє Тім Монтейро і багато інших), не шкодував грошей на особистий ріст і навчання. І досі я постійно займаюся самоосвітою, саморозвитком. У цьому знаходжу для себе інтерес і стимул. А про те, чим займаюся, завжди прагну довідатися максимум.


«Борці бразильського джиу-джитсу, наче павуки, обвивали своїх жертв, не даючи їм жодного шансу»

– Чому почали займатися саме бразильським джиу-джитсу?

– У 16-річному віці натрапив на відеозаписи, де проводилися перші змагання з так званих боїв без правил. Це ті змагання, що нині переросли в чемпіонати зі змішаних єдиноборств (ММА, UFC, M-1). Тоді в цих чемпіонатах брали участь представники різних стилів бойових систем. На тих чемпіонатах бійці виступали без захисних обладунків, навіть без рукавичок, а також без розподілу на вагові і вікові категорії. Сутичка тривала доти, доки один з бійців не отримував перемоги. Тоді я побачив борців, які під час бою діяли дуже ефективно і навіть нестандартно, незважаючи на свою середньостатистичну вагу біля 80 – 90 кг перемагаючи потужних супротивників всіх стилів, які були понад 100 кг. Вони постійно вигравали тим, що затягували супротивника на землю, як у нас це називається, в партер, закінчуючи всі сутички достроково больовими або задушливими прийомами, не даючи їм шансів використати свої технічні навички. Це були саме представники бразильської школи джиу-джитсу. Вони вигравали у чемпіонів, у противників, значно більших за вагою. Їхні перемоги були однозначними і видовищними. Їхні прийоми в боротьбі лежачи справляли сильне враження – вони як павуки, обвивали своїх жертв і не лишали їм жодної можливості звільнитися. Довгий час вони були абсолютними чемпіонами і постійно вигравали. Цей вид боротьби захопив мене, і я кинув усі сили на освоєння техніки бразильського джиу-джитсу. Адже вона відкриває в рази більше технічних ходів і дій. Цей вид боротьби сьогодні активно розвивається і має шалену популярність в Америці і Європі. Хвиля популярності досягла і України. Мені це дуже подобалось, навчався я на семінарах і тренувальних зборах, а згодом почав популяризувати цю техніку в Луцьку. На сьогодні наш клуб – єдиний у місті у цьому виді боротьби. Також займаємось греплінгом, ММА та бушинканом. Усі ці види боротьби схожі між собою, проте і мають певні відмінності.
Із часом цим видом боротьби зацікавлювались усе більше людей. Наш клуб ріс і розвивався.


– Чи важко було здобувати перемогу на змаганнях у цьому виді боротьби?

– Це відбувалось поступово. Спочатку переміг в одній сутичці, потім у двох, траплялись і поразки. Щоразу аналізував, визначав, у чому припускались помилки, вчився. Згодом здобував усе більше перемог. Тричі ставав призером України, але мені цього було мало. Поставив собі за мету стати чемпіоном України, і минулого року цю перемогу здобув. Проте для мене найбільшою гордістю є здобутки моїх вихованців. Так, за досить короткий час існування ми вибороли для Луцька близько 70 медалей. Вважаю, що це хороший показник і лише початок.


– Ви маєте дуже сучасну і професійну залу для тренувань. Як вдалось цього досягти?

– Сьогодні маємо чудову сучасну залу, в якій займаються діти від шести років і дорослі. Таке обладнання і всі умови для проведення занять вдалось отримати завдяки власникам клубу, які повірили в мене і допомогли. До того винаймав різні зали у спортшколах, які часто перебували в жахливих умовах, без необхідного спорядження. Я щасливий від того, що нині мої учні мають усі умови для того, щоб займатися і рости. Щиро дякую за всебічну підтримку родині Маковських, також всім, хто вірить і підтримує Клуб «GARDA»: Олексію Шмігелю, Вадиму Борецькому (ТОВ «Авто Вест Груп») та Андрію Матвійчуку (ТзОВ «Західна лінія»). Без цього мені і нашим хлопцям було б складніше.

– Чому клуб має назву «Garda», а вашим символом є восьминіг?

– Кожен клуб має свій символ, а в бразильському джиу-джитсу є ніби традиція символізувати себе тваринами, які мають певні якості. Ми обрали восьминога, який при нападі на жертву міцно і непомітно обвиває її, і з його хватки уже не вибратися. А сама назва має кілька значень. «Garda» – це перш за все – захист. Це те, що дає людині відчуття безпеки. Це також елемент клинка, який захищає атакуючу руку, і також це базовий принцип джиу-джитсу – положення, в якому точиться боротьба.


– Часто мами хвилюються, чи варто віддавати дітей в боротьбу через можливий травматизм. Яка ваша думка щодо цих побоювань?

– Це хибна думка, ілюзія. Бразильське джиу-джитсу менш травматичне, ніж той же футбол, хокей, регбі чи багато інших видів спорту. Адже тут немає прямих ударів голови чи різких падінь, або ушкоджень ніг, як у футболі.


– Скільки часу на день присвячуєте тренерській діяльності?

– Працюю щоденно із восьмої і часто до десятої вечора. Це та діяльність, заради якої я лишив свою основну роботу, хоча вона приносила великий прибуток і вважалася дуже перспективною. Я мав гарний досвід роботи зі своїм керівником, відомим луцьким архітектором Віктором Трофимюком (Архітектурне бюро «ФОРМАТ»), реалізували із ним велику кількість цікавих проектів. Та він із розумінням поставився до мого рішення. Адже в якийсь момент я чітко відчув, що хочу всі свої сили спрямувати на те, що дійсно люблю – а це джиу-джитсу і наш клуб. Для мене важливе значення має самореалізація, виконання певної місії в цьому житті. Тому саме виховання сильних особистостей, патріотів, здорових інтелектуалів із сильними кулаками та міцним характером вважаю своєю місією, заради якої працюю, не шкодуючи сил.


Ольга БОЙЧУК

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу lutsk.rayon@gmail.com

Коментарі

лучанка

20:09 20.03.2017

Чоловік – це насамперед батько, чоловік і опора для сім'ї, а не чудо з поломанми вухами і відбитою гловою !

Лучанин

22:44 08.06.2017

Да-да, захисник, "ЗАХИСНИК" ЛУЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗА 300 ГРН. Молодець, Міша, виховав

Леонид

00:25 20.11.2017

Да, "... ОПОРА, А НЕ ЧУДО С ПОЛОМАННЫМИ УШАМИ ... " А когда к Вам вместе с Вашей "опорой" прицепится пьяное было то ВАША ОПОРА ДОЛЖНА ВАС БРОСИТЬ И БЕЖАТЬ ИСКАТЬ ПОЛИЦИЮ)))))))) Мужик должен быть мужиком а не слюнтяем. Только тогда он может быть кому то опорой.

21 липня
Сьогодні
Вчора
19.07.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин