Луцький Брюс Лі: майбутньому чемпіонові забороняли нити

Лучанин Андрій Ткачук цьогоріч виборов перше місце на чемпіонаті України з хортингу. Йому не знайшлося рівних у категорії «нокдаун» серед юніорів 16–17 років до 65 кг.

У свої неповні 17 Андрій – дворазовий чемпіон України з хортингу та карате кіокушинкай. Хлопець займається спортом з 5-річного віку, на тренування ходить щодня, – йдеться на сторінках тижневика «Сім’я і дім».

– Що у вашому виді спорту відіграє найважливішу роль? Сила чи техніка?

– Я займаюся хортингом і кіокушинкай карате, але і там, і там важливішою є техніка, бо це бойове мистецтво, бойовий захист. Якщо можна так сказати, то 90% займає самозахист, а 10 – це сам спорт, змагання і таке інше.

Фото з особистого архіву Андрія Ткачука

– Це найнебезпечніший вид бойових мистецтв. Чи отримували ви серйозні травми?

– Перелом носа (сміється, – ред.). Це все, що було. Ой, ще згадав: вибиті пальці, гематоми на нозі і зап’ястях.

– Що для вас головніше – хортинг чи кіокушинкай?

– Мені подобається і те, й інше. Тому що це два бойових мистецтва. Одне створене в Японії, а друге в Україні. Але у хортинзі, а саме підвиді «нокдаун», як і в кіокушині, найголовніше – ударна техніка. Це їх об’єднує. Не прийоми, специфіка боротьби чи ще щось, а саме ударні елементи.

Фото з особистого архіву Андрія Ткачука

– Чи плануєте ви перетворити бойове мистецтво на головне джерело доходу у майбутньому?

– На сьогодні це питання в мене на останньому плані, але дуже хочу тренувати інших людей, щоб навчити їх тому, що дав мені мій тренер.

– Майстерність бійця визначається кольором його пояса. Чи буває на змаганнях таке, що навички не відповідають званню?

– Таке буває. Але коли ти виходиш на татамі, ніколи не потрібно недооцінювати суперника і переоцінювати себе. Фатальні наслідки (нокаут, нокдаун, переломи, вивихи) в такому разі не змусять себе чекати. На це є причина. «Менший» пояс – це не привід розслабитися. У нього є реальна, гаряча мотивація «тебе завалити». Ніколи не треба недооцінювати інших.

Фото з особистого архіву Андрія Ткачука

– Ви мрієте про світову славу?

– Так. Моя мрія із самого початку – хоча б попасти «на Україну». Але після трьох років змагань з’явилася мета потрапити у Доджо – місце, де займався сам майстер Ояма (засновник кіокушинкай, це батьківщина єдиноборства), – і провести там місяць у тренуваннях.

– Що відчували батьки, коли дізналися про ваше рішення?

– Вони були тільки за. Просто коли мені було п’ять років, я був дуже «активною» дитиною, і батько разом зі своїм знайомим тренером відвели мене на перше тренування непосидючих. Умова була одна: не нити. Я погодився, мені це подобалося. Я займався і займався. Звичайно, були моменти «паузи», коли не хотілося йти на тренування, але і тут батьки підтримували: «Ти мусиш! Ти маєш!». За це я їм дуже вдячний.

– Ми всі знаємо гучну славу карате у «народі». Чи згодилися вам ваші навички за межами тренувального залу?

– Було декілька таких випадків. Але вони були спровоковані людьми, за поведінкою яких батьки у дитинстві не дивилися. Карма «величія», відчуття вседозволеності, неповаги, зверхності… Мабуть, зрозуміло, про кого я кажу. А от дивно, що нікого із друзів захищати не довелося, бо всі мої товариші можуть самі себе відстояти (сміється, – ред.). Карате – це потрібна річ!

1

Фото з особистого архіву Андрія Ткачука

– Чи впливає на вас колектив? Яку роль він відіграє у прогресі на тренуванні?

– Ніхто на мене, на моє тренування і моє рішення не впливає, якщо я захочу займатися, йти до більшого. А чи подобається мені наш колектив? Так! Ми всі – як одна велика сім’я.

– Які стосунки із людьми та вашими однолітками? Як змінилося їхнє ставлення до вас? До –невеличкий зріст, вага 65 кг, 16 років, не бодібілдер. Після – чемпіон світу України з хортингу по нокдаунах.

– Повага стає на перше місце. Друзі інколи підколюють: називають Брюсом Лі (сміється, – ред.).

Ярослав ФЕНКО

Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Район.Луцьк» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу телефонуйте +38 066 413 29 28 або пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]